Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

десь

поблизу. Вони могли чекати на підкріплення. Можливо, варто

було зайняти безпечну позицію і дозволити Голденові

просуватися вперед.

Але якщо там просто зараз була Джулі? Як можна було дійти

так далеко і зупинитися у вестибюлі? Міллер здивувався, усвідомивши, що ще тримає в руках пістолет. Непрофесійна

поведінка. Слід було заховати його в кобуру. З них усіх ще тільки

марсіянин стискав пістолет у руках. Міллер похитав головою.

Халтура. Треба зосередитися.

Утім, залишалася ще половина обойми.

— Яка кімната? — запитав він.

* * *

Готель мав вузькі й тісні коридори. Стіни вкриті глянцевою

фарбою, якою зазвичай фарбують склади; килим із вуглецево-силікатного плетива стирається повільніше, ніж гола порода.

Міллер з Голденом ішли попереду, за ними жінка і марсіянин —

Наомі й Алекс, так їх звали, — а замикав групу Еймос, постійно

озираючись

через

плече.

Міллер

розмірковував:

чи

усвідомлюють інші, що тільки він та Еймос спроможні

захистити усіх? Голден, здається, усвідомлював і нервувався

через це, поспішаючи вперед.

Двері до номерів зі скловолоконного ламінату достатньо

дешеві, щоб їх можна було наштампувати тисячами. За своє

життя Міллер вибив сотні точнісінько таких самих. Постійні

мешканці готелю прикрасили деякі з цих дверей: малюнок

неправдоподібно червоних квітів; біла дошка з мотузкою, до

якої колись був прив’язаний маркер; дешевий тьмяний

екранчик із репродукцією непристойного мультика, зациклений

на одному жарті.

Із погляду тактики їхня позиція була жахливою. Якщо

нападники вийдуть із дверей перед та позаду них, їх п’ятьох

можна порішити за кілька секунд. Але ніхто не стріляв, а з єдиних відчинених дверей визирнув охлялий довгобородий

чоловік із косими очима та розкритим від здивування ротом.

Міллер кивнув йому, проходячи повз, і чоловік кивнув

у відповідь — більше дивуючись, напевно, тому, що хтось

звернув на нього увагу, ніж пістолетам. Голден зупинився.

— Ось тут, — прошепотів. — Ця кімната.

Міллер кивнув. Інші збилися в купу, лише Еймос відставав, пасучи поглядом коридор за їхніми спинами. Міллер

роздивився двері. Вибити їх легко. Достатньо одного сильного

удару над засувом. Тоді він цілитиметься вниз та ліворуч, а Еймос — вгору і праворуч. Міллер пошкодував, що поруч не

було Гевлока. Тактику битви обговорювати легше, якщо ви

тренувалися разом. Він поманив Еймоса до себе.

Голден постукав у двері.

— Що ти взагалі?.. — обурено зашепотів Міллер, але Голден не

зважав.

— Привіт! — покликав капітан «Росинанта». — Є хто?

Міллер напружився. Нічого не сталося. Ні голосу, ні пострілу.

Нічого. Голден безтурботно стояв, наче й не усвідомлюючи

ризику, на який наражав усіх. Судячи з виразу обличчя Наомі, він так діяв не вперше.

— Вибити? — запитав Еймос.

— Було б добре, — кивнув Міллер, і одночасно з ним Голден

наказав:

— Так, вибивай.

Еймос подивився на одного, потім на іншого, дочекався

Голденового кивка-схвалення. Тоді протиснувся повз них, одним ударом вибив двері й відсахнувся, вилаявшись.

— Усе гаразд? — запитав Міллер.

Здоровань кивнув. Обличчя його зблідло і скривилося.

— Та ногу зламав недавно. Пов’язку тільки зняли. Постійно

забуваю, — поскаржився він.

Міллер знову повернувся до дверей. Усередині темно, як

у печері. Жодного джерела світла — не світилися навіть

монітори й індикатори сенсорів. Міллер ступив крок усередину, стискаючи пістолет. Голден тримався відразу за ним. Підлога

рипіла під ногами, наче гравій, а в повітрі стояв дивний в’язкий

запах, що його Міллер асоціював із розбитими екранами. За цим

запахом відчувався інший, значно менш приємний. Про цей

другий запах він вирішив поки не думати.

— Привіт? — покликав Міллер. — Є хто-небудь?

— Увімкніть світло, — подала ззаду голос Наомі.

Міллер почув, як Голден намацує настінну панель, але світло

не спалахнуло.

— Не працює, — оголосив Голден.

У тьмяному освітленні з коридору не було видно майже нічого.

Міллер міцно