Ерін Моргенштерн - Беззоряне море, Ерін Моргенштерн
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Друзі — це вигадка, призначення якої — прозвучати трохи інакше, ніж правда про те, що вона самотою досліджуватиме незнайоме місто, але жінка залишає коментарі при собі. Кет згадує про віртуальну реальність, а коли розмова торкається теми запахів, мадам Лав Роулінз приносить свою колекцію виготовлених уручну ароматичних масел, і вони нюхають пляшечки, обговорюючи спогади та ароматерапію.
Потім вони разом переносять з небесно-блакитної машини пожитки Закарі, кілька разів піднявшись до однієї з гостьових спалень.
Залишившись після останнього підйому на самоті в кімнаті, Кет виймає із сумки складений смугастий шарф. Коли вона його сплела, то припинила ділити людей за допомогою спрощеної системи шкільних кольорів, але її любов до смужечок нікуди не поділася. Поряд із шарфом вона залишає брелок з флешкою, на якій металево-сріблястим фломастером написано: <3 k.
Потім дівчина дістає із сумки яскраво-бірюзовий записник. Кладе його на стіл, а тоді знову бере до рук. Озирається на сходи, слухаючи, як мадам Лав Роулінз ходить між кімнатами й шурхотить завісою з намистин — здається, що йде дощ.
Кет повертає записник у свою сумку. Вона ще не готова попрощатися з ним. Поки що.
На ґанку жінка дає гості флакончик із цитрусовою олією (для ясного розуму) і ще раз обіймає.
Кет розвертається, намірившись піти, але мадам Лав Роулінз бере її обличчя в долоні й зазирає в очі.
— Будь мужньою, — каже вона. — Будь нахабною. Будь галасливою. Ніколи не змінюйся заради когось, окрім себе самої. Будь-яка душа, варта зоряного пилу, з якого утворилася, забере все з руками й ногами. Не марнуй часу на того, хто не вірить тобі, коли розповідаєш йому про свої почуття. А коли у вересні у вівторок тобі здасться, що нема з ким поговорити, зателефонуй мені, гаразд? Я чекатиму біля телефона. І не перевищуй швидкості біля Баффало.
Кет киває, і мадам Лав Роулінз зводиться навшпиньки, щоб поцілувати її в чоло. Дівчина щосили намагається стриматися, щоб не розплакатися, і не дає котитися сльозам, аж поки не чує, що її чекатимуть у цьому домі на День подяки, канадський День подяки та будь-яке зимове свято на її смак, адже тут завжди влаштовують вечірку з приводу зимового сонцестояння.
— Ти гадаєш, що не маєш місця, куди б могла приїхати, як додому, але відтепер воно в тебе є, зрозуміла?
Кет не може стриматися, і кілька сльозинок вислизають на волю. Але вона закашлюється і вдихає свіже весняне повітря, мовчки киває й почувається так, що її стан геть не схожий на той, у якому сюди приїхала. Ідучи до машини, дівчина якусь мить вірить, щиро вірить, що ця жінка бачить більше за інших, бачить далі й глибше, тож, якщо вона вірить, що Закарі живий, і Кет віритиме.
Вона надягає сонцезахисні окуляри й заводить машину.
Коли автівка рушає, мадам Лав Роулінз махає їй з ґанку.
Потім повертається всередину, цілує пучки пальців і притискає до світлини кучерявого хлопчика, а тоді знову йде на кухню, щоб налити собі чергове горнятко кави.
Хорт позіхає.
Небесно-блакитна машина рушає звивистою дорогою, прямуючи до свого майбутнього.
Книга VI. Таємний щоденник Катріни Гоукінс
Уривок з таємного щоденника Катріни Гоукінс
Гаразд, ми писатимемо все вручну, адже інтернету я більше не довіряю.
Не те щоб я колись довіряла інтернету. Але все стало якимось дивним.
Не те щоб раніше все не було дивне. Та досить про це.
Я маю намір записати сюди все, про що вже дізналася, щоб знову не втратити інформації. Я знесла свої записи з ноутбука, видалила файли, але перепишу їх сюди, перш ніж поріжу надруковані копії.
Хтось якимось способом стер усе з мого телефона, тож ті записи втрачено, і, напевно, щось я вже забула.
Спробую відтворити те, що пам’ятаю, у якомога точнішому хронологічному порядку.
Для надзвичайних випадків у мене є одноразовий мобільник.
Хочу зберегти якомога більше інформації в якомусь одному місці, щоб завжди мати її під рукою.
Тепер є лише ти і я, щоденнику. Сподіваюся, згодом я зможу розібрати свій почерк. Сподіваюся, воно того варте, хай куди все це заведе. Хай коли це станеться.
Кумедно: якщо доросла людина зникає і немає ніяких прикмет брудної гри, ніхто не розпочне повномасштабної детективної операції з її пошуків абощо.
Тому за це взялася я.
Певною мірою тому, що мені набридло, як «люди весь час зникають», а ще через те, що, здається, протягом кількох останніх днів я бачилася із З. частіше за інших.
Поліція захотіла знати, чому він приїжджав до Нью-Йорка. Мені було відомо про костюмовану вечірку (я розповіла про це поліції, і вони запевнили, мовляв, дізнаються, що це була за вечірка, проте не знаю, чи виконали вони обіцянку, адже коли я сказала, що З. позичив мою маску, поліціянти подивилися на мене так, ніби я все вигадую), тому все це здавалося незапланованим і вирішеним останньої хвилини, і я спробувала розпочати розслідування з того, що відбувалося на кілька днів раніше.
Він здавався… Не знаю. Схожим на себе, але все було якимось екстремальнішим. Ніби він був поряд і водночас десь далеко. Я і далі думаю про ту розмову посеред снігу, коли попросила його стати моїм співмодератором, і яким той семінар здавався… особливим. Він, схоже, був поглинутий чимось іншим, і я хотіла розпитати, чим саме, але потім ми вийшли на вулицю, а тоді з нами весь час була Лексі. І я знала, що він не знайомий з Л. досить добре, щоб затівати такі балачки, а потім він зник.
Поліції не подобається чути, що він, схоже, «був поглинутий чимось іншим», якщо ви не знаєте, чим саме. Це для них пусті слова. Наче нас усіх інколи не поглинає щось інше.
Їм також не сподобалося, що на запитання «Що було в повідомленнях, котрі ви йому надсилали?» я відповіла: «Шарф з “Гаррі Поттера”, який я йому сплела».
«Вам не здається, що ви трохи задорослі для цього?» — поцікавився один з них тоном, нібито сказав: «Ви занадто дорослі для цього, так звані міленіали-переростки»[60].
Я знизала плечима. І ненавиділа себе за те, що вчинила так.
«Як добре ви його знали?» — запитали мене у відділку, пригостивши ледь теплим чаєм у паперянці із чайним пакетиком (напій лише здавався справжнім чаєм, а був підфарбованою листям водою).
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Беззоряне море, Ерін Моргенштерн», після закриття браузера.
