Джейн Лоурен - Все одно ти будеш мій, Джейн Лоурен

Він легко погладив її по голові, від чого Лія ледь не пискнула. Я напружилась.

- Знаєш, чого я бажаю тобі після нашої зустрічі? Щоб ти нарешті порозумнішала і вибирала пильніше тих, кому хочеш довіряти, - серйозно говорив до неї чоловік, але вже через секунду, сміючись, додав: - Але це, напевно, буде в іншому житті. Джон, за роботу! 

Я ще не встигла зрозуміти сенс його слів, як він обернувся і поспішив покинути приміщення. Перелякано обернувшись, я побачила тих самих чотирьох, які направлялися до нас. Чорт, це підстава. Я викрикнула Лії:

- Біжимо!

Але це вже було пізно... Я тільки ступила крок, як один з них, саме той головний, боляче схопив мене, а другий, його помічник, Лію. Я закусила губу, а подруга скрикнула від болю. Той крик відлунням пройшов крізь мої вуха. 

Вони розвернули нас до інших двох хлопців, які стояли навпроти. Я виривалася, пробувала кусатися або тупцюватися на його ногах, але це було марно. Мене ще болючіше стиснули, від чого я пискнула. Лія закричала моє ім'я, але їй грубо закрили рота. Я хотіла спробувати ще раз, але завмерла, коли побачила, як ті двоє навпроти витягають пістолети й чітко ціляться у нас.

О Боже, ми справді загинемо. Ще й таким жахливим чином... Так раптово. Я не готова!

Зачепилася поглядом за Лію, яка теж повернулася обличчям до мене. І хоч вона не могла говорити, я бачила у її очах одне слово "пробач". У мене потекли сльози від безсилля. Я хотіла хоча б ще раз перед смертю побачити Дейва і сказати йому те кляте "пробач". Мабуть, так виглядав мій найбільший гріх - я не зможу вибачитись за брехню перед ним і не зможу поцілувати його ще раз...

- Мені шкода, мала, але мені не дозволили взяти тебе собі, адже ти занадто велика загроза для мого боса, - прошепотів мені на вухо той виродок, і додав: - Бос мені важливіше, а я зможу найти ще десяток таких, як ти. Тому можеш попрощатися з життям.

- Хіба я не маю права на останнє бажання? - запитала я, намагаючись якось відтягнути момент смерті, але я знала, що мені залишалося жити буквально декілька секунд.

- Не тут, і не з нами, - сказав противно посміхаючись той, залишаючи бридкий поцілунок на моїй щоці.

Він штовхнув мене так, щоби я випрямилась. З Лією теж так вчинили, і поки його рука з її рота опустилася, вона прокричала:

- Ані, я...

Але я не встигла почути її, бо нас перервав різкий звук кулі, яка вилетіла з пістолета. Я запищала, подумки прощаючись із життям.

Це все...

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно