Олена Герасим'юк - Розстрільний календар

Поета реабілітовано 27 листопада 1997 року Чернігівською обласною прокуратурою. Справу за підозрою у вбивстві не відкрито. Архів Аркадія Казки знищено під час Другої світової війни. Збірка його творів вийшла друком у видавництві «Смолоскип» у 2010 році.

Джерела

Демченко Тамара. «Седнів мене заколисав»: Аркадій Казка про свою батьківщину // Містечко над Сновом: збірник статей і матеріалів. — Ніжин: Аспект-Поліграф, 2007. Режим доступу: https://goo.gl/eaBlxP

Демченко Тамара. Аркадій Казка: поет з розстріляного покоління // Сіверянський літопис. — 2010. — № 4—5. Режим доступу: https://goo.gl/5ZAsWL

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/nUku5h

Пристайко В. І, Шаповал Ю. І. Справа «Спілки визволення України»: невідомі документи і факти. Науково-документальне видання. — К.: Інтел, 1995. — 448 с. Режим доступу: https://goo.gl/8FCzLF

Слобожаніна Наталя. Як з Аркадія Казки хотіли зробити Сказкіна. Режим доступу: https://goo.gl/w9y5AC

Шкварчук В. Винуватий, бо українець https://goo.gl/ 4qTGz8

Шугай Олександер. Крапля сонця у морі блакиту. Казка Аркадій. Вибрані твори. — К.: Смолоскип, 2010.

25 листопада 1936 року заарештували художників Михайла Бойчука, Софію Налепинську-Бойчук, Івана Падалку та Василя Седляра

Допитував митців оперуповноважений Микола Грушевський. Він «будував» справу навколо ймовірної «української контрреволюційної націонал-фашистської діяльності. Мета — відторгнення України від Радянського Союзу і створення української націонал-фашистської держави», долучав до справи розгромні статті та детально випитував про тих, чия діяльність начебто заважала будувати «щасливу радянську дійсність».

Уривок із допиту від 4 грудня 1936 року:

«Бойчук: Я познайомився з Шептицьким у 1907 році через відомого польського критика Станіслава Віткевича. І Шепти­цький запропонував мені поїхати вчитися до Німеччини та Франції за його рахунок. На кошти Шептицького я навчався до 1911 року і зустрічався з ним під час приїздів додому.

Слідчий: До цього на чиї гроші ви навчалися?

Бойчук: Я був стипендіатом українського Наукового товариства імені Шевченка у Львові.

Слідчий: Ви даєте загальні відповіді. Слідству відомо, що ви проводили націонал-шовіністичну роботу».

Михайла Бойчука, Василя Седляра, Івана Падалку, Івана Липинського та Івана Орла-Орленка розстріляли 13 липня 1937 року.

Софію Надашківську-Бойчук розстріляли 11 грудня 1937 року.

Оперуповноважений Микола Грушевський був заарештований 6 серпня 1937 року за «фальсифікацію справи». Він визнав, що свідчення проти художників неправдиві. 7 вересня того самого року Грушевського засудили до найвищої міри покарання. Найімовірніше, він похований у тому самому місці, де і його жертви, — у Биківні.

Джерела

Аболєшева Анастасія. Як це: убити мистецтво // 1576: Бібліотека українського світу: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/3ntu5Z

Бойчук Михайло Львович // Открытый список: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/mhtxJH

Кравченко Ярослав. Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен. — К.: Оранта, 2010.

Михайло Бойчук // Радіо Свобода. —2007. — 31 жовтня. Режим доступу: https://goo.gl/7Cz1hH

Штогрин Ірина. Гуманітарна сфера: під розстріл (до 73-ї річниці загибелі Михайла Бойчука) // Радіо Свобода. — 2010. — 14 липня. Режим доступу: https://goo.gl/yuD5nC

29 листопада 1937 року вдруге заарештували інженера Степана Кожум’яку

Степан Кожум’яка відбув у неволі 22 роки.

Коли його вперше скрутили і вели вночі Одесою, проститутки, як згадував він сам, плакали: «О, лягаві вже й українчика забрали, паскуди!»

Талановитого студента відпустили здати іспити, а потім — уже дипломованого — примусово відправили на будівництво «Енергобуду» до Йошкар-Оли. Повернувся за кілька років з обмеженими правами. Перед другим арештом побачив вдома обшук і хотів втекти, але подумав «У чому ж моя вина? Чого мені боятися?» — і на 10 років поїхав будувати мости у Самарлаг. Втретє слідчий, погрожуючи Степану вкраденою у нього ж рушницею, «пришив» терористичну діяльність і забрав у хлопця п’ять років свободи.

До Кожум’яки ходили знайомитись всі відомі політичні в’язні, митці, політики, називали його лагідно «дідом Степаном», дружили і писали всілякі приємні спогади. Дід Степан «бомбив» усі офіційні установи мільярдами листів: вимагав повернути крихітну свічечку букви ґ до української абетки, відстоював права людини усіма можливими способами та поширював самвидав, змушував зняти цензуру з віршів Симоненка, перший у Шполянському районі почав березневу традицію зустрічей біля пам’ятника Шевченку.

У його спогадах є гарна фраза: «Інтелігентна людина — це світло, що повинно світити навколо всіма найкращими якостями».

Дід Степан помер в останній день літа 1989 року.

Після таких людей лишається світло. Багато-багато світла. І від цього приємно і сумно водночас.

Джерела

Кожум’яка Степан. Одіссея діда Степана // Біль: Альманах. — Вип.5—6. — Львів, 1995. Режим доступу: https://goo.gl/dbyUGM

Милі мої українці: [Документальний фільм Олександра Жовни про Степана Кожум’яку]. Режим доступу: https://goo.gl/EzWNo6

68

Див. також: «18 квітня 1943 року датована фальшива довідка про смерть письменника Дмитра Бузька» (с. 165).

69

Див. також: «1 вересня 1965 року заарештований історик Валентин Мороз» (с. 349).

Грудень

2 грудня 1934 року відкрито справу проти поета Євгена Плужника70

Боже, куди я тільки не вибігала, кого я тільки не просила... Добралася навіть до військового прокурора. Пферільов його прізвище було. Запам’ятала. Кажу йому: «Куди ви його висилаєте, він же не доїде, по дорозі вмре, він тяжко хворий, хай я поїду з ним», а він мені каже: «Минулися часи декабристів. Декабристи їхали на заслання і родину свою брали, тепер нема цього і, так я думаю, ніколи не буде».

Зі спогадів Галини Коваленко,