Девід Саттер - Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Як Ви уявляєте собі Захід? — спитав журналіст Мюльберга. — Думаєте, там суцільні молочні ріки й масляні береги?»
На це Мюльберг відповів, що Західна Німеччина — держава загального добробуту, де хворими та інвалідами опікуються, тож він знає, на що там можна розраховувати.
Тоді голова змінив тему. «Що вам не подобається в нашій країні?» — спитав він Мюльберга.
«Тут немає демократії», — відповів той.
«Що ви розумієте під демократією?» — спитав журналіст.
«Право на еміграцію, — сказав Мюльберг. — На Заході людей не тримають силоміць у країні. Є й інші речі. Вранці ви можете купити свіжі булочки. Можете прочитати в газетах критику власного керівництва. Там на Рейгана роблять карикатури. А тут, якщо ви скажете щось проти керівників, вас посадять».
«У Вас дитячі уявлення про демократію, — сказав журналіст. — Вам кажуть про демократію, а Ви думаєте про булочки. Щоби Ви знали — я завжди кажу те, що думаю, висловлююся відверто, і за п’ятдесят років ніхто мене не посадив».
«А я сидів двічі», — сказав Мюльберг.
«Значить, були підстави», — твердо сказав журналіст. І подивився на нас із Нагорські. «Що ви їм розповідали про радянське життя?» — спитав він Мюльберга.
«Розповідав, як народ п’є».
«Ось бачите! Він розповідає вам лише таке. Давайте чесно. Я не антисеміт, я не проти німців, хоч і є антифашистом. Але країна була зруйнована війною».
«Як і вся Європа», — сказав Мюльберг.
«Чому б нам не перейти до нейтральніших тем? — запропонував я і звернувся до селищного голови: — Скажіть, скільки людей живе у вашому селищі?»
На моє здивування, в його очах з’явилося щось хитрувате. «А чому Ви питаєте?»
Журналіст, трохи зніяковівши, перервав його: «Можете сказати йому, це не військова таємниця. В селищі близько трьох тисяч жителів».
Цієї миті двері відчинились, і до хати зайшов міліціонер.
«Це Ваша машина на дорозі?» — спитав він, маючи на увазі автівку Нагорські — єдиний «вольво» в Берендеєві. Нагорські підтвердив.
«Я помітив, що одне колесо спущене. Можна подивитися ваші документи?»
Ми з Енді дали міліціянту свої документи, й він став їх вивчати. Я не взяв із собою свого паспорта, та й узагалі не носив його при собі, бо терпіти не міг показувати паспорт кожному міліціонерові, який ним зацікавиться. Тож я дав свою картку American Express — єдиний знайдений мною у гаманці документ, що засвідчував мою особистість. Міліціонер уважно її вивчив і спитав, що це таке. Журналіст пояснив йому, що це документ, який гарантує оплату рахунків.
«Як колега, я можу за них поручитися», — сказав він і підморгнув нам.
Міліціянт спитав, чи не було в нас проблем дорогою з Переславля. Це запитання підтвердило нашу з Нагорські підозру, що купу гравію на єдиному шляху між Переславлем і Берендеєвим було насипано невипадково. Потім він порекомендував нам виїхати звідси до настання темряви, щоб не мати труднощів на зворотньому шляху. І додав, що тут, у Берендеєві, нема на що дивитися — жодних історичних пам’яток.
Ми вийшли до машини й обстежили колесо, яке, як ми пізніше дізналися, було продірявлено ножем. Поки ми його міняли, міліціянт настирливо крутився поруч і наприкінці додав ще один коментар щодо Мюльберга. «Ви могли б знайти собі кращого друга, — сказав він. — Я його знаю. Поганий тип. П’є багато».
Це дивне зауваження міліціянта підкреслило вразливість Мюльберга. Коли ми сіли в машину, я був під враженням від моторошності цієї країни, яка може проковтнути людину і через тридцять три роки раптом виплюнути її назад.
12
КОРІННЯ ФАНАТИЗМУ
Самотні у світі, ми світу нічого не дали, нічого у світа не взяли, ми не внесли в масу людських ідей жодної думки, ми ні в чому не сприяли руху вперед людського розуму, а все, що дісталося нам від цього руху, ми спотворили...
Петро Чаадаєв. «Перший філософічний лист»
Якось увечері, коли я засидівся допізна в редакції газети Financial Times, мені зателефонував Михайло Бердников, який попросив мене зустрітися з ним у центрі Москви, вдома в однієї жінки, яку він лікував. Я вийшов із редакції й на початку 12-ї години ночі прибув до старого будинку, де в темному кам’яному вестибюлі висіла розбита люстра, а довгий ряд синіх поштових скриньок біля мармурових сходів свідчив про те, що цей будинок перетворився на «мурашник» із комунальних квартир.
На вході до квартири 16 якийсь молодий чоловік сидів із цигаркою в потертому кріслі, а неподалік стояла й розмовляла по телефону жінка в халаті. Мене зустріли Михайло та Петро Резниченко. Вони провели мене довгим коридором і відчинили двері до вузької кімнати. Там, на ліжку біля стіни, затиснутому між нічним столиком і шафою, я побачив сиву голову на брудній подушці. Стара жінка намагалася підвестись, і я розгледів роззявлений рот із пожовклими зубами, гладкі щоки та лагідні сірі очі.
Я підійшов до ліжка, і Ганна Ізраїлевна, приятелька Бердникова, простягнула тверду руку й потиснула мою. Вона попросила Бердникова допомогти їй сісти, і Резниченко поклав її ліву руку в пов’язку.
«Вибачте, — сказала вона, — це не від розпущеності, а через хвилювання від присутності нової людини». Ганна Ізраїлевна сіла з Михайловою допомогою, і я зрозумів, що вона мимоволі помочилася в ліжко.
Я відвернувся й став роздивлятися маленьку кімнату, в якій було щось затишне. Шафи були забиті особистими речами Ганни Ізраїлевни, а згори лежали ще й купи книжок. На столах стояли пляшечки з ліками, на електричній плитці закипав чайник. Я сів на стілець біля ліжка.
«Я глибоко шаную Англію, — почала вона, — за природну порядність англійського народу».
Я перервав її та пояснив, що я американець.
Повагавшись, вона додала, що Америку теж шанує. «Але, — продовжувала вона з певним наголосом, — Ви не можете зрозуміти того, що розуміємо ми в Росії. Можливо, Вам відомо, що від 5 до 10 мільйонів людей загинуло під час колективізації, ще 20 мільйонів — під час війни, а ще 20 мільйонів ми вбили самі, але зрозумійте мене правильно — Ви можете лише з подивом спостерігати, Ви не здатні зрозуміти, що це означає, бо Заходу бракує духовності, щоби збагнути, що тут відбувалося».
Її почало мимоволі лихоманити, а підборіддя затремтіло.
«Ви на Заході настільки переймаєтеся матеріальним збагаченням, що самі гарантуєте своє духовне зубожіння. Люди тут страждали, ми майже нічого не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу», після закриття браузера.
