Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

Ось і настав полудень. Маль обмахувалась згорнутою накидкою, сидячи в тіні розлогого дерева. Її витривалі швидкі ноги донесли до межі лісу з пустелею ще до перших променів. Краєм своїх загострених вух дівчина почула, як Ронал мчав крізь лісову хащу. Завдяки товстій шкурі дрібні колючі камені та гілки ніяк не заважали перевертню пересуватися. Хлопець вискочив на відкрите місце і, обернувшись людиною, потягнувся, розминаючи спину.

 - Втомився, чотирилапий? - Запитала Маль і закачала ногою, сидячи на одній із нижніх гілок дерева.

- Я й не таке можу! Це була лише розминка! - Потягнувшись ще граціозніше і завилявши хвостом, відповів хлопець, почувши голос дівчини.

- Тобі потрібно півдня, щоб набрати повну швидкість? Ха, мені вистачило п'ять хвилин на розминку. Я вмить набрала максимальну швидкість і прибігла сюди ще до перших променів. - Вихваляла ельфійка себе, насміхаючись попутно над перевертнем.

- Малю, я тут учора сходив на базар, послухавши твоєї поради, і купив цього красеня. Причому, майже задарма. Нічого подібного раніше не бачив! - Хлопець різко змінив тему розмови, закотивши рукав своєї куртки і показавши ельфійці рукавичку по лікоть, на яку був прикріплений механізм, дуже схожий на арбалет, тільки меншого розміру. – Ну, що скажеш?

- Я просила тебе підібрати клинок для бою, але потім, добре обміркувавши плюси та мінуси. вирішила, що зброя ближнього бою не підійде вовку і створила зброю, яка б підходила тобі за всіма параметрами. Я пішла до міста, купила матеріали та виготовила його. - Маль кивком голови вказала на маленький арбалет на руці лікана. - Попросила господаря однієї зі збройових крамниць показати його хлопцеві з чорнокоричневим волоссям в синій куртці, який, напевно, загляне в його лавку. Як я й думала, ти купив цей арбалет.

 - Ти зробила його для мене? А чому ж одразу не віддала? Навіщо вигадала такий хитромудрий план, га? – Посміхнувся Ронал.

На щоках дівчини з'явився рум'янець.

- Я хотіла подарувати тобі щось особливе на день народження. Все ж таки не один рік працюємо разом. От і подумала, що сюрприз буде доречним. - Відвернувшись від хлопця, додала лучниця.

- На день народження? Так воно не сьогодні. - Почухав перевертень кінчик носа.

Дівчина зніяковіла, усвідомивши помилку. Знову роздмухала щоки від злості:

- Якщо не подобається, так і скажи!

- Ні, він мені дуже подобається. Адже його ти зробила. - Посміхнувся хлопець, підходячи ближче до дерева. Дівчина почервоніла від сорому ще більше. Несподівано паузу перервав крик із неба.

 - Еге-гей! Маль, Ронал! - Махав їм з корабля Гредхард. "Сокіл" плавно опустився на пісок пустелі. Місток для підйому на борт опустився.

 - Друзі, привіт! – Засміявся Гредхард, спускаючись униз.

- Старий, ти де "Сокола" взяв? - Здивувався Ронал.

- Я сховав корабель у лісі поруч із стежкою, якою біг. Вирішив, що пішки ми будемо іти зі швидкістю слимака, а так дістанемося до Зоряного острова за дві секунди! - Посміхнувся широко торговець.

 - Молодець, Гредхард! – Сказала Лія, наблизившись до своїх друзів.

-  Ваша Величносте, Ви вже тут! Ви, як завжди, вчасно. – Радісно вимовив Ронал, повернувшись до королеви обличчям.

- Намагаюся, Ронале. Маль, ти чого така червона? - Запитально піднявши одну з брів і нахилившись до лучниці, спитала Лія.

 - Я…? А-а-а, та ні… нічого, тут просто… так спекотно… – Замахала ельфійка рукою.

- Ага... прямо піч, ... ха-ха-ха. – Підтримав її лікан.

- Чого ж ти тоді в хутряній куртці стоїш? - З іронією запитала королева Ронала.

- І в правду, чого це я, ха-ха-ха? - Почервонівши ще сильніше, нервово засміявся перевертень.

Дракониця примружила очі, дивлячись на перевертня з недовірою. Хлопець, відчувши тиск, швидко зняв з себе куртку і став підніматися на борт. Маль, не відстаючи, пішла його слідами, приховуючи своє збентеження.

- Тут точно щось сталося, поки нас не було. - Підморгнув старий напівбогу.

- Мені теж так здається, Гредхарде. - Магума опустив дракона на землю, погодившись із торговцем. Лія, знаючи про те, що сталося вчора ввечері в маєтку Аліки, непомітно для всіх посміхнулася.

Політ під розпеченим сонцем пустелі був гірший за будь-які тортури. Корабель скрипів і вив, його броньований корпус розжарився настільки, що залишав опіки навіть від незначного торкання. Трюм перетворився на лазню.

Ронал, висунувши язик, сидів у одних підгорнутих вище колін штанах у тіні біля входу в трюм. Гредхард ховався в тіні ящиків, також у одних підгорнутих по коліна штанах, і жадібно поглинав повітря. Маль, лежачи на ванті, прив'язаному між грот-щоглою і фок-щоглою, гойдалася, мов на гамаку. Через спеку дівчині довелося вдатися до крайніх заходів. Вона зняла всю свою амуніцію, чоботи, підвернула штани на стільки, наскільки це було можливо, сорочку з найтоншої бавовни зав'язала вузлом на грудях. Її недавно біла шкіра почала з кожним днем ​​темніти, а голова, нагріваючись, боліла так, ніби збиралась перетворитися на смажену яєчню.

 А ось Магума та Лія були в захваті від такої спекотної погоди. Від їхньої луски та броні виходила пара. Дракониця раз у раз грілася на сонці, розтягнувшись на підлозі, цілими днями на проліт. Увечері, коли наставав холод, друзі збиралися в трюмі, щоб зігрітися і обмовитися хоч парою слів за весь день. Тоді тепло тіл дракона і напівбога були найбажанішими. Усі сідали до них ближче і зігрівали свої задубілі кінцівки.