Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

Страж з останніх сил підняв голову і побачив, як з гомілки дракониці кровоточить рана.

- Лія, твоя лапа? Скаїр тебе все ж таки дістав! Давай я допоможу тобі промити рану! - Закудахтав над дівчиною, як над дитиною, старий напівбог.

- Магума, не турбуйся, це лише подряпина, та й увесь бруд давно дощем змився. – Замахала Лія руками.

- Пані!

- Все нормально, не хвилюйся. - Лія погладила демона по голові, а потім пішла збирати хмиз для багаття. Лія намагалася не показувати стражу, що рана дійсно мучить її, щоб той не звинувачував себе і дозволив собі відпочити.

Скаїр-таки встиг встромити свої пазурі в її тіло. Дівчина почала кульгувати. Вона заспокоювала себе тим, що завдяки своїй лусці рана була не настільки серйозною, а отже біль незабаром зникне. Збираючи хмиз неподалік Магуми, дівчина почала аналізувати події, які відбулися кілька годин тому. Якоїсь миті вона оступилася. Ногу відразу пронизав різкий біль. Ігніс аж присіла. Коли вона звикла до цього нового почуття фізичного болю, вона вирішила оглянути рану. Тільки вона подивилась на розірвану шкіру, як перед її очима постало нове видіння. Перед нею з'явився Скаїр, він був молодший, охайніший і без шраму на оці. Вони билися з ним на полі бою. Якоїсь миті демон тицьнув її своїм мечем якраз у цю ногу. Тоді вона завдала йому удару у відповідь своїми пазурами. Скаїра відкинуло, а на його обличчі з'явилася трипала рвана рана. Перехопивши його погляд, дракон побачила страх і нерозуміння від того, що відбувається, але варто було їй це помітити, як його очі знову стали мертвими. Демон з новою силою накинувся на дракона, ніби його розум затуманився. «Від чого ж тобі так страшно?.. А. якщо боїшся, чому знову рвешся в бій?.. Не розумію…» - Дракониця задумалась, але знайти відповідь у своїй пам’яті не змогла. Перев’язати рану біло нічим. Тоді вона обережно піднялася на ноги і продовжила збирати гілки для багаття.

Була синя ніч, місяць у небесах тихо спав, освітлюючи гладь імперських лісів своїм білим сяйвом. Магума голосно хропів, завалившись набік поряд з Лією. Несподівано пролунав дивний шурхіт, який потривожив вуха дракона. Дівчина розплющила очі. Холодок пробіг по її спині і мимо волі закралось відчуття, ніби хтось, сидячи в кущах, стежить за нею. Але не прийнявши його до уваги, дракониця повернулася на інший бік, спробувавши заснути знову. Але новий шурхіт і тріск, який пролунав ближче, насторожили дівчину тепер серйозно. Вона підвелася. Серед дерев меготів загадковий білий вогник. Він усе наближався і наближався, збільшуючись у розмірах. Дракониця з спросоння розгубилася і не встигнувши нічого збагнути від переляку, почала бігти без оглядки, навіть не задумавшись про те, що поряд з нею спить її помічник та захисник. Але, добігши до протилежного краю галявини, вона зупинилася. Обернулася і побачила, що біла крапка наближається до стража.

 - Магумо, прокинься! – Рознеслося над лісом. Але страж не ворухнувся. А вогник у цей час плавно опустився до щоки напівбога. Лія застигла, чекаючи жахливого, але вогник лише ніжно торкнувся темної шкіри демона. І коли Ігніс готова була прийти на допомогу Магумі, вогник на секунду завис над ним, а потім швидко рушив на дракона. Ось тепер Лія зірвалася з місця і помчала в зарості швидше за вітер, її серце калатало, а ноги бігли самі по собі. Думки шалено змінювали одна одну. Що за нова напасть переслідує її? Але хвора нога не дала королеві втекти далеко. Спіткнувшись через коріння, Лія з'їхала стрімголов по пагорбу вниз. Коли вона зупинилася, притиснула хвору ногу до себе, щоб трохи вгамувати біль. Світло наблизилося до королеви та показало себе. Це була Нітріл, в тому ж білому вбранні. Її ніжні блакитні очі наче усміхалися, дивлячись на дівчину. У душі Ігніс здійнялася хвиля абсолютно протилежних почуттів – і біль, і радість, і щастя, і хвилювання, і страх, і кохання. Виділити щось одне вона не могла, але й стримувати не було сили. Нітрил підійшла ближче, доторкнувшись своєю долонею до щоки дочки. В очах дівчини спалахнула руна сонця. Лія падала у темряву, все далі віддаляючись від знаку. Потім, зависнувши в повітрі, нове світло осяяло її - нові спогади матері випливли з самих глибин пам'яті дракона.

Лія спостерігала, як руки Нітрил, її руки, тяглися до золотоволосої дитини демона. Як дитина зростала під опікою минулої королеви і як обіцянка «бути завжди поруч» канула в безодню, а маленький демон, скований брехнею і страхом самотності, залишився один серед безмежних жахів своєї підсвідомості, сховавши свої добрі почуття глибоко під серцем і залишивши тільки невгамовну жагу вбивства.

Магума прокинувся під спів птахів. Він потягнувся, позіхнув і відчув себе оновленим. Але раптово тихий стогін привернули його увагу. Лія лежала поряд, усе її тіло вкрилося холодним потом. Вона тремтіла так само, як і тоді на болотах. Напівбог злякався і почав будити Лію. Вона прокинулася, скрикнувши. Тремтіння і глибоке часте дихання зникли. Заспокоївшись, дівчина усвідомила, що все те, що з нею зараз відбувалося, було просто сном.

- Кротарікс потребує термінової допомоги. – Протараторила схвильовано Ігніс.

 - Цей щур? Я тебе благаю!. Він живучий малий, йому будь-який ворог по плечу. - Махнув рукою Магума.

- Навіть якщо його ворог він сам? - Запитливо подивилася Лія на напівбога.

- Ем…про такий варіант я не подумав. – Почухав потилицю демон.

- Піднімайся, настав час йти. Друзі, мабуть, уже чекають на нас. - Обтрушуючи одяг, говорила Лія.

- Я якраз відновився! - Страж підняв свою пані, посадив до себе на плечі і помчав далі.