Микола Іванович Міхновський - Суспільно-політичні твори

І почали робітники єднатися у спілки спочатку тайні, бо і там колись неможливо було учиняти ані страйків, ані спілок.

Закони складало панство, як і у нас нині; і певна річ, складало так, як йому потрібно, а не робітникам. Через те заборонені були спілки і страйки. Але коли хто чого захоче, то напевне доскоче. Робітники нишком сходилися, присягали один одному встоювати за свою свободу до смерті. Небавом весь край був вкритий такими тайними спілками. Поки сі спілки були невеличкі, панство їх страшенно карало: кидало в тюрми, навіть вішало, але небавом спілки стали мати таку велику силу членів, що перестали ховатися і уже явно стали готуватися до боротьби за своє право.

І ось вони досягли свого. Тепер панство дивиться з досадою і ненавистю на величезні робочі спілки, на робітницьке свято 1-го мая, що відбувається щороку, але воно мусить мовчати. Он як люди борються за своє право!

Культурні народи Заходу уже досягли того, чого ми, українці, ще шукаєм помацки. А ми уже шукаєм. У нас щороку 1 мая у Харкові, Києві та інших містах робочі голосно заявляють свої права; маніфестації і демонстрації робітників щороку нагадують панству, що часи спокійного життя на чужий кошт уже проминули і не вернуться. Демонстрації і у нас відбуваються щороку 1 мая. Та чи такі вони повинні бути на території України, які вони нині суть?

Почуття народної честі і пошани вимагає, щоб на українській території, де більшість робітників українців, і діло пролетаріату, себто боротьба проти утиску правительства і капіталу, була в руках українських робітників. А чи так воно є?

Більшість українців-робітників приєдналася до московських організацій і, забувши дбати про інтереси свого рідного краю, підпирають інтереси чу-жинців-москалів. Для москалів зовсім невигідно, щоб українці-робітники складали свою організацію, що боролася би з капіталізмом під своїм національним прапором; кожда організація є сила, а москалі не хочуть, щоб сю силу мали українці після знесення самодержавства в своїй організації, щоб забезпечить собі панування над Україною.

Москалі силкуються нав’язать українським робітникам свою ідею, що тільки одно самодержавство стоїть на перепоні до щастя, що після знесення самодержавства, як буде конституція, для України настане таке гарне життя, такий рай, що не потрібно уже буде українцям добувати собі нічого...

Та чи так воно буде?

А чи не можливо бути так, що після знесення самодержавства для нас настане гірша неволя?

Щоб довести се, припустим, що самодержавства нема. Буде тоді заправляти російською державою парламент, що складається із виборних представників усіх народів російської держави. Всі справи державні рішаються у парламенті більшістю голосів. А позаяк в державі москалів найбільше, то і членів їх у парламенті буде найбільше, і вони усяку справу можуть повернути до своєї вигоди.

Москалі захопили на Україні величезну площу землі, усю промисловість. Ся сила капіталу зробить те, що пограбовані убогі українці слатимуть в парламент москалів за своїх представників.

В руках москалів військо і скарби усієї держави, а з цим добром можна все зробити. Отже, у Галичині багнетами і стрільбою примушують наших українців вибирати проти їх волі правительственна польських кандидатів! А хіба в Галичині конституції нема? Те ж саме робиться і в Англїї, Германії і скрізь у конституційних державах проти націй зрабованих. Словом, пануюча нація забезпечує собі перевагу в парламенті, а через парламент давить націю зрабовану і давить з надзвичайною жорстокістю і деспотизмом.

Подивімося на життя тих народів, що уже скинули самодержавство.

В Англії конституція існує не одну сотню років, але її утворено тільки на користь англічанам, нації-пану, і на погибель зрабованим ірландцям. Колись, як ще у Англії було самодержавство, робітники-англічани теж заохочували ірландців до боротьби проти самодержавства, що ніби після знесення самодержавства настане рай. Самодержавство упало, англічанам добре жити, а ірландцям страшенно тяжко: англічани вжили свою свободу на погибель ірландців.

Прочитаєм у шановного історика Трачевського, як живуть нині ірландці. (Н. О. 1901. ХІІ). «Тубілець жиє вкупі з свинями, в землянках без вікон і дверей, без ліжка і покривала. Одягається в рам’я з саморобної ряднини і то напів. Годується однією бараболею і то, коли вродить. Голодна огневиця безмежно панує. Рік 1745 був незвичайно страшний. Голодна огневиця працювала так, що англічани-урядовці не встигали рахувати жертви і навіть регіст-рувати факт смерті. Юрби нещасних, що поїли траву і мох, ішли з сіл у міста, устилаючи шляхи трупами, а там валилися на брук, коли не встигали розбити шиби в вікнах, щоб попасти в тюрму для порятунку від голоду. На цілі милі панували смерть і безлюддя. Хто міг, тікав в Америку. Із восьми міліонів народу стало шість, а нині з тієї ж причини стало п’ ять. Навіть турки пожаліли, прислали корабель з зерном». А що робили англічани? Вони ревіли в парламенті про примусові заходи, про виїмковий стан, вимагали страшної кари військової проти бунтівників-ірландців. А хіба ірландці не сидять в англійськім парламенті? Вони сидять і тільки слухають глум і кепкування над собою, бо ірландців у парламенті 70, а англічан до 600 чол. Політика іде на шкоду ірландцям, як і тоді, коли ірландців у парламенті не було (до 1829 р.), навіть гірше, бо ірландці тільки дратують англічан у парламенті, не маючи змоги допомогти своєму народові; а роздратовані англічани за се їм вигадують такі закони у тому ж таки парламенті, що увесь світ жахається.

Все наведене є тільки маленька частина того утиску, що завдають англічани ірландцям. Читачеві ясно, для кого існує свобода в Англії.

Подивимося, що учиняють німці в своїй державі з завойованими поляками в Познані. В Германії теж існує конституція. Недаремно Познань звуть прусською Ірландією. Для поляків в Познані існують ось які закони[332]:

1. Можна сікти різками сільських робочих і прослугу;

2. Не можна жалітися на господаря (німця) за «побої», коли вони зроблені «справедливо»;

3. Поліція вертає до господарів утікача-робітника і присилує дослужити по контракту, хоч там їм небезпечно для життя.

Школа в Познані на німецькій мові, і всі хлопчики-поляки повинні в ній учитися. Німці-учителі глузують в школах з польської нації і на хлопчиків-поляків вішають дошки з написом: «Ямерзенний хлопчик, смів розмовляти по-польськи».

Німці-учителі так немилосердно б’ють польських дітей, що багацько їх умирає — од побитого нутра і голови. Се доказано масою судових процесів.

Поляків у війську катують так, що сотки їх вибирають собі за ліпшу долю самовбивство.

Те, що дозволяється у всій Германії, в Познані борониться; і в дійсності право