Наталія Ярославівна Матолінець - Керамічні серця, Наталія Ярославівна Матолінець

весіллі втекти від обов’язку робити непомірне, непотрібне свято, і взагалі в країні війна, а святі вищі закликали до стриманості й поміркованості, тож хай благословлять вони ваше добре ім’я, маестре Престе і маестро Арлі, які нині сплітають перед ликами всіх святих золоті гілки двох високих родів на честь, і славу, і силу, і…

Слова лилися й лилися, світло лилося й лилося, і Канре раділа, що тут немає нікого, крім старого храмівника, який вписав у церковну книгу їхні імена, і цей день, і цю дивовижу, яка вмістилася в кілька слів, увінчаних її та Жарраковим підписами.

Коли впали сутінки, маестр і маестра Прест вийшли з дверей храму і ввічливо відмовилися від пропозиції храмівника завітати до його дому й провести там шлюбну ніч. Натомість вирушили в дорогу.

* * *

Дім Престів зустрів їх жалобою. Чорні полотнища звисали обабіч воріт, поруч із прапорами й гербами. Вікна позатуляли важкими шторами. Для кожного, хто минав дім Престів, він промовляв: у нас горе. Хоча ті, хто міг направду переживати горе від смерті його господарів, — сам Жаррак і його матір — обоє були далеко на мить оголошення жалоби.

Щойно чаротворець незграбно вибрався назовні, впер ціпок у гравій на доріжці, критично позираючи довкола, як двері прочинилися. Гостроносий управитель, ледь не шпортаючись на східцях, вийшов назустріч. А за ним — і помічники, й покоївки, котрі дріботіли всі як одна з чорними траурними хустинками, запнутими на грудях.

— Святий боже! — гаркнув Жаррак так, щоб точно всі почули. — Я ж наче віддав у своєму листі чіткі розпорядження! — Його очі звузились, а рука міцніше стиснула навершя ціпка. — Приберіть це негайно. Траур завершено. Я одружився і радий представити вам маестру Канре Прест, нову господиню цього дому.

Управитель і слуги, всі як один, повклякали спершу на місці, а тоді попадали їй у ноги. Канре здригнулася: їй не хотілось, аби вони робили це, й подумки вона вже плекала задум запровадити в цьому домі віннські правила. А там вважали падання на коліна зайвою витратою часу й підлабузництвом.

— Підводьтеся, — вів далі Жаррак. — З нагоди мого шлюбу — всім подвійну зарплату в цьому місяці. А сьогодні дозволяю влаштувати святкову вечерю й відкоркувати доброго вина. Певна річ, по тому, як завершите роботу.

Канре бачила на лицях служок усе ще траурні маски, та примітила і блиск в очах. Пригадала сама, як тішилася найменшій подачці від маестри Альвіанні, а тут — подвоєна плата!

— Ласкаво прошу додому, моя пані.

Жаррак усміхнувся до неї й зашкутильгав уперед першим, уперто намагаючись рухатися так само швидко й поривчасто, як зазвичай. У світлому волоссі чорніла жалобна стрічка — єдиний знак того, що залишилося під Нансіном і тепер завше супроводжуватиме його.

* * *

По приїзді Канре незчулася, як буденні справи заковтнули її й не давали видихнути. Вона усвідомлювала, що не має часу, і водночас ловила тонку, незриму, непоясниму насолоду від життя, яке соталося довкола, сповиваючи спокоєм і повсякденням, мовби цього вистачить, аби заглушити все інше.

Розпорядження по дому поки що бадьоро роздавав Жаррак, та Канре однаково довелося зустрітися зі служками та обрати собі двох до помочі. Ті дуже тішилися, з чого дівчина зробила висновок, що мусить їм доплачувати. Їй належало замовити повно одежі й прикрас, туфельок, плащів, віял, носовичків, шпильок і всього того побутового дріб’язку, без якого маестри не мислили свого життя й виходу в люди. Служки зводили брови, що нова господиня приїхала без багатого посагу, але, навчені не ставити питань, вони й не ставили. Хоч Канре мала певність: десь на задвірках маєтку її обговорили вже з ніг до обстриженої голови.

Порадившись із Жарраком, Канре оголосила слугам, що в її домі пануватимуть такі ж правила, як і в Альтесштадті, щоб нагадувати маестрові Престу про дім, де він провів юні роки. Тож вона з великою приємністю повідомила, що не терпітиме жодних клякань, а кожного місяця служкам випадатиме цілий день вихідного. І до всього, ніхто відтепер не мусить підводити очі на високорідних гостей. Вона не вирішила ще, як повідомить про це самим гостям, але поки в них із Жарраком було забагато справ, аби влаштовувати прийоми.

Новина про таємниче й поспішне одруження наймолодшого Преста просочилася поміж іншими домами так швидко, що не минуло й тижня по приїзді, як Канре отримала запрошення на гостину від кількох івелінських вельмож. Вона склала їх акуратною купкою на круглому столику у своєму покої й вирішила поки що ігнорувати («Відпиши, що хворієш», — порадив Жаррак).

Канре остерігалася таких зустрічей, бо боялася, що ті, хто бував у домі Альвіанні, придивляться до її лиця і знайдуть у ньому щось знайоме. Втім, чаротворець скептично поставився до цього страху («Ніколи не підводити лиця, дивитися в землю й клякати — думаєш, багато маестр придивляються до служок, котрі часом шурхають тінями на тлі їхніх розваг? Якщо бодай одна так подумає, то можеш звести брови й крижаним тоном відказати, що вона дозволяє собі говорити нісенітниці»).

За легендою, яку вони в деталях обдумали та обговорили, сім’я Канре походила з півдня — Жаррак запевняв, що столичне панство найменше знає про південні роди. А поспішність весілля можна списати на його, Жарракову, вогненну натуру й небажання чекати на наполегливі поради з усіх боків, які неминуче посипалися б.

Юонна дім покинула: чаротворець вирішив, що колишня батькова коханка, котра ще й несповна розуму та добре знає Канре, буде завадою їхньому хиткому спокоєві. Управитель маєтку запевнив, що Юонна в безпечному місці, де за нею добре наглянуть.

Чаротворець, який опановував несподівану свободу й нові ролі, не здавався в намаганні ігнорувати зміни у своєму житті, які принесла війна. Найперше замовив протез, котрий виготовив придворний майстер, тож робота видавалася філігранною та міцною. Він і далі кульгав, бо нова нога, чорна, мов вугільна, не володіла пластичністю справжньої плоті, хоч і гарно її імітувала. Жаррак пригрозив Канре, що на балу Весняної Фортуни вони ще танцюватимуть удвох на подив усіх, хто бачив його при смерті після Нансіна.

Він сам-один відвіз у дім Мерселлі артефакт Естіенна