Катерина Дако - Зламати ляльку Loly, Катерина Дако

* 15.5 *

 

Гордій привіз Лолу додому. Вирішив, що так їй простіше пережити шок. Як то кажуть, рідні стіни лікують. А те, що Лола потребує зцілення, було зрозуміло неозброєним поглядом.

Гордій зателефонував до Інни, попросив, щоб дівчина теж приїхала. І, під'їхавши до під'їзду Лоли, знайшов Інну, що сиділа на лавці.

- Я дзвонила вдень Павлу Єгоровичу. Ну, лікарю. І попросила, щоб він заздалегідь додав їй у склянку із водою заспокійливе. Та посильніше. Тому зараз вона не в собі не лише від новини, а й від препарату. Але як сильно її поранило, буде зрозуміло тільки вранці.

- Спасибі тобі...

Гордій не знав, як висловити подяку. Адже все, що зараз відбувалося з Лолою, було з його вини!

- Я тобі вже казала: я не для тебе стараюся, а для неї. Тому засунь свою подяку глибше і неси Лолу додому.

Гордій знову підхопив дівчину і пішов до вхідних дверей.

Увійшовши до квартири, чоловік озирнувся. Він ще жодного разу не був тут. Хоча знав Лолу понад п'ять місяців.

- Неси до спальні, другі двері праворуч.

Гордій попрямував коридором. А потім зайшов у свята святих кожної людини. По спальні та її обстановці можна багато розповісти про особистість.

Але зараз йому було не до розгляду та озирання. Він заніс Лолу і поклав на ліжко. Потім роззув.

Тут же до кімнати зайшла Інна.

- Вийди, я її роздягну.

- Інн, - зніяковіло відповів. – Давай я допоможу. Чого я в неї не бачив?

- Душі ти в неї не бачив! Ось і зламав. А тепер не факт, що щось виправиш.

Сперечатись було нема про що. Гордій і сам це розумів. Тож просто промовчав.

Удвох вони розділили дівчину, яка лежала лялькою на ліжку. Гордій дбайливо вкрив Лолу ковдрою і вийшов зі спальні слідом за Інною.

- Я залишуся з нею, - сказав голосом, що не терпить суперечок.

Але на дівчину це мало подіяло. Вона пирхнула і пішла на кухню. Довелося йому йти слідом.

Помешкання було хоч і маленьким, але таким, що не відірвати очей. Навколо – ідеальна чистота. На стільниці та над нею - безліч пристосувань для приготування їжі, а також різних баночок зі спеціями та іншим на відкритих полицях.

Ну звичайно. Адже Лола кухар. А тут був її власний кулінарний рай.

Гордій із захопленням озирався довкола. Чому йому ніколи раніше не приходила думка прийти до Лоли додому. Може, якби побачив цю кухню, побачив би в ній людину, а не гарну іграшку.

А він чогось зняв ту квартиру...

Хоча ні, правильно, що зняв. Точніше, вже давно від неї відмовився. Лолі не потрібні ті спогади. Нехай нічого не нагадує...

Тут було так добре, затишно. Він би сам із задоволенням жив у квартирі з такою кухнею. Нехай маленькою, нехай такою, що удвох і не розвернутися. Але в цій кухні хотілося проводити час вечорами. Разом вечеряти, ділитися радощами та смутками, просто обговорювати події дня, успіхи дітей.

Дітей...

На Гордія знову наринув біль. Як тоді, після дня народження Лоли. Коли він думав, що все загубив. Виявилося – ще не все. Ось сьогодні – точно все!

Але зараз він має бути сильним! Заради неї! Та й заради себе теж...

- Інне, я зараз поїду додому, переодягнуся і візьму одяг на завтра. І залишусь із нею на ніч. Вранці тобі напишу чи передзвоню.Треба буде ще до неї на роботу з'їздити, відпросити її на пару днів, поки не прийде до тями.

Дівчина стояла біля плити і свердлила Гордія важким поглядом. Потім відвернулася, налила воду в чайник, увімкнула.

- Навіщо це тобі? - запитала втомлено. - Не награвся? Тепер благородного лицаря виконуєш?

Гордій відповів твердо:

- Я нічого не виконую. Я хочу бути із нею. І буду. Бо люблю!

- Люблю - туфлі куплю… - задумливо простягла дівчина. - Ти молодий, багатий, гарний мужик. Я не вірю, що ти всерйоз зациклився на Лолі. Знову пограєш нею і кинеш. Коли знайдеш ту, що зможе народити спадкоємців. А про неї ти подумав? Подумав, що вона може і цей удар не перенести, а якщо ще...

- Інне, я не кину Лолу. Ні зараз, ні потім. Я наробив – мені й виправляти. Вона моя жінка. І навіть така, зламана лялька, вона мені потрібніша за всіх на світі. Не буде дітей – усиновимо. А може, медицина все-таки щось придумає. Не зараз, то через десять років. Лола ще дуже молода. Вона і через десять-дванадцять років буде цілком дітородного віку.

- Вік - так. А ось здібності... Повір, таке нещастя здатне вбити найкращі та теплі стосунки. А такі дивні, як у вас...

Дівчина помовчала. Потім стомлено сказала:

- Гаразд, знайтеся самі. Вже дорослі. Хочеш залишитися - залишайся. Може й справді так буде краще...

Гордій вийшов із квартири. Був ще ранній вечір. Дивно, йому здавалося, що минула ціла вічність. І зараз уже глибока ніч.

Сів у машину, зробив пару дзвінків, щоби звільнити завтрашній день від роботи.

Потім заїхав до ресторану, куди влаштувалася Лола. Її начальник, звісно, ​​був ще не дома. Поговорили. Гордій сказав, що просить для Лоли кілька днів перерви, оскільки дівчина має психологічну травму після стресу. Що призвело до стресу – звісно не став обговорювати. Це Лолина таємниця, вона не має права втручатися. Шеф виявився нормальним чоловіком, зрозумів ситуацію. Обмінялись із ним телефонами. Гордій обіцяв дзвонити завтра, повідомити обстановку. На тому й попрощалися.

 

Пізніше ввечері постукав у двері квартири Лолі. Дзвонити не наважився, щоб не турбувати її. Інна відчинила двері.

- Як вона? - запитав з хвилюванням.

- Ніяк. Спить.

Зайшов у квартиру. Інна почала взуватись.

- Я тоді поїду, а ти залишайся. А то мені завтра рано вставати.

Гордій зачинив за Інною двері.

Пройшов до спальні. Лола спала, згорнувшись калачиком на одному краю ліжка. Гордій сів у крісло, що стояло поруч. Замислено глянув на фігурку на ліжку.

Чому він тоді вибрав її для своїх безглуздих ігор? Чому не зрозумів, як вона страждає? Навіщо йому це було потрібно?

Це був єдиний випадок у житті, коли йому хотілося повернути час назад і вчинити інакше. Краще б він просто пройшов повз. Не став нічого вигадувати. Дав Лолі спокій. Цілішою б була.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍