Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

У похмурого ченця Хавкіна в одній руці був червоний від крові срібний ніж, а в іншій він за волосся тримав голову дрібного чудовиська з порожніми очницями.

- І вам доброї ночі, - подякував ченцеві Олег і продовжив відкашлювати в землю свої легені.

Коли Олег сам зміг піднятися на ноги, його рятівник у синьому зник, а на двоповерховому будинку поруч залишився намальований білою крейдою волохатий пеніс.  

Олег натхненно прикурив. Храм Святого Хавкіна все ж не залишив Місто Троянд, і монашеське військо трохи більше, ніж йому здавалося.

З червоною смужкою на шиї, Олег повернувся до фіолетових роб храму Мари. Фіолетові мовчки стояли навколо заколотого ними породження Мари. Бойових монахів стало менше.

- Навіщо ви ще раз розділилися? - мовою жестів запитав Олег. - Кличте інших. Нам краще залишатися на березі. Вулиці міста стереже храм Хавкіна.

На наказ Олега монахи у фіолетових робах замахали головами в сторони. Гуан із храму Ігуана підібгав губи.

- Зрозуміло, - сказав Олег і викинув сигарету на холодний асфальт.

Олегу показали полеглих неподалік монахів зі зламаними списами. В одного ченця Мари був вирваний кадик, в іншого - навиворіт вивернуте черево, у третього - не вистачало половини черепа. Навіть вигодувані особливим печивом монахи-воїни по суті залишалися недовговічними людьми.

Гуан із храму Ігуана нашвидкуруч віддав загиблим почесті, і десяток фіолетових роб разом із сірим монахом повернулися на набережну.

Біля входу на них чекав ще один осколок Мари. Чудовисько спокійно трапезувало мертвечиною. Чудовисько не отримало собі пуза, та й жиру воно зовсім не набрало. Воно просто витягнулося вгору. Тепер воно виглядало порядком старшим за своїх братів і сестер.

Це вже не був дрібний хлопчик, що виліз із гусениці. Перед фіолетовою дружиною на колінах сидів майже зрілий юнак. Щоправда, з обличчям, замазаним у людські тельбухи.

За тонкою блідою шкірою виднілися плоскі м'язи. Волосся на тілі в нього не додалося, але його чорна шевелюра стала густішою і майже доходила до плечей. Монстр видом був схожий на молодого чоловіка.

Фіолетові роби так би й витріщалися на чудовисько в тілі прекрасного юнака, доки в цю картину не заліз корабельний якір, що летів.

Якір влучив у породження Мари, і міць від зіткнення залишила "юнака" без почуттів валятися на дорозі.

Чемпіон храму Святого Вінчі важкою ходою крокував, щоб підібрати довірену йому зброю. Усе в жовтому монахові кричало - день його задався поганим.

Могутній монах-воїн придушував лють усередині себе. Без зайвої театральності чи жорстокості він підняв із тіла підлітка-людожера свій якір і тупнув важким черевиком йому по обличчю.

Як удар у гонг, цей тупіт ознаменував дві речі: кінець битви за берег Міста Троянд і перемогу в ньому чернечого воїнства.

На зруйнованій набережній залишилося лише від 5-ти до 7-ми сотень роб, які могли ще стати в стрій. Жовтих і Зелених зменшилося найбільше, але їхні храми так само складали основу монашого війська.

Сірі роби не брали активної участі в обороні берега, тому у відносному співвідношенні їхній храм залишався найбільш повнокровним.

Сотні монахів-воїнів полягли за останню годину битви з Демоном Марою, а Мара ще навіть і не з'явилася.

Ніч вже здавалася безкрайньою.

Бродячі монахи з храму Святого Ігуана щоразу діставали зі своїх старих мішків глиняні чарки з материнським молоком і відпоювали з них поранених ченців-воїнів.

Між вулиць і будинків до набережної наближалися звуки сирен.

Олег дістав із кишені квадратний Дінг-Тхонг і з його допомогою він розм'якшував свої переживання. Він м'яв великим пальцем гострі кути цукерки, а іншою долонею здійснював розкатку білого кубика, поки той не став білою кулькою.

- Спокійно, - сам собі казав Олег. - Краще просто не прокинутися, ніж ніколи не заснути.

Згадуючи про сновидіння, Олег подивився в бік парку, де лежав старий Риба. Настоятель без храму ще не прийшов до тями. До того ж, старий Риба сильніше постарів.

Навіть у його сні, червоного ченця вшановували гідно. Сама Лула - чемпіон Святого Ігуана піклувалася про нього. Вона потроху і через губку вичавлювала в губи старого материнське молоко.

Загублений Ключ Короля лежав поруч із Рибою. Ця золота зброя вимагала сумірної своєму вигляду плати. За її використання Риба вже обміняв свої останні роки на години.

Кожен із монахів, що прийшов у Місто Троянд, давно став на свій шлях, і що ще важливіше - він або вона зробили це свідомо. Олег не відчував із цими ченцями спорідненості, адже він твердо був упевнений у тому, що він - безвольна маріонетка долі. Хоч би які були причини у монахів перебувати в Місті Троянд, свою причину Олег не знав, а знати про нитки, які тобою керують, ще недостатньо, щоб їх позбутися.

Утім, були й моменти, коли все це забувалося. У ті моменти Олег розмахував важкою булавою на ім'я Хільді.

Поки монашеське військо зализувало свої рани, на дорозі вздовж набережної одна за одною гальмували високі машини з червоно-синіми спецсигналами. Світло від мигалок билося об обличчя Олега і тривожило його очі.