Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

З машин зібраним строєм виходили служителі порядку Міста Троянд. Кожен із них тримав протиударний щит і довгий дворогий кийок. На щитах у служителів білими літерами виднілися однакові написи - "Я - Щит Міста".

- Я - щит міста, - вголос прочитав Олег. - Ну ахуїти тепер.  

Олег відчув тугу. Просто в цю секунду в усьому світі вмирали й народжувалися неміряні натовпи. Суха статистика навіть не помітить ті гори трупів, що валялися поруч з Олегом. Вона ж, ця суха статистика, не порахує всіх майбутніх кошмарів. Адже безперечно - для тих, хто спостерігав і продовжує спостерігати зі своїх вікон, людожерство у виконанні здичавілих дітей послужить їм усім чудовим паливом для незліченних недоспань.

Служителі порядку перемовлялися між собою, коментуючи вигляд зруйнованої набережної. Одягнені не за погодою, у темно-синій літній формі з коротким рукавом, майже всі вони тряслися від холоду. Охоронців режиму було набагато менше, ніж ченців-воїнів.

Після того, як Олега ледь не придушили гнилою пуповиною, останнє, що його тривожило, - це купка звичайних людей із кийками та пластмасовими щитами.

Від нудьги Олег пішов до дороги, назустріч служителям порядку.

Вигляд зарослого чоловіка в брудній від крові чернечій робі добре підбадьорив служителів. Коли цей же чоловік закинув карикатурно велику булаву собі на плече, щити служителів сформували стіну без жодної пробоїни.

Поверх щитів вилізли рогаті дубини.

- Де голова служителів порядку Міста Троянд? - запитував стіну щитів Олег. - Де мій дорогий друг на посаді Капітана? Де Жульєн?

Гучномовець на одній з машин з мигалками відповів тонною непотрібної інформації та смішних погроз. Олег пропустив усе до єдиного слова, і, коли орало затихло, він продовжив:

- Дайте вгадаю, його ніхто не може знайти і з ним ніхто не може зв'язатися? Він кинув вас.

Прямокутний сержант Бріт разом зі стервозною слідчою Му давним-давно забули Олега. Але ось Капітан Жульєн міг досі пам'ятати його. Він навіть міг десь підглянути справжнє ім'я Олега. Якщо Жульєн покинув місто, маючи при собі таку інформацію, то плани Лисиці перебувають під прямою загрозою.

- Блокування систем залізниці, доріг і зв'язку - це ваших рук справа? - своїм голосом запитав служитель позаду стіни зі щитів.

Вищий служитель попереджав монахів, щоб ті не тріпалися з приводу того, що відбувається. На зборах він говорив нікому з городян не розкривати намірів Отця, його причетність і можливу реакцію на Демонічну загрозу. З іншого боку, Олег не був ченцем, і заборона ця його не турбувала. Тож чітка відповідь на запитання служителя і прозвучала з вуст Олега. Вони всі мали право знати:

- Ні.

Як всякі невіруючі, служителі порядку не хотіли чути правду з вуст Олега. Гучномовці на їхніх машинах повторили свою браваду з безглуздими погрозами і нікому не потрібними попередженнями. Коли і це сповіщення вщухло, до Олега нарешті дійшов голос із берега.

- ...! Ще! - кричав випадковий сірий монах із храму Святого Ігуана.

Олег кинув бесіду зі служителями порядку й підтюпцем побіг ближче до зруйнованого міського берега. Там уже всі стовпилися.

- Я погано бачу, - поскаржився ченцям Олег. - Що там іде? Дрібнота чи Двохвостка?

- "Двохвостка", - десь у натовпі повторив за Олегом хрипкий голос. - Непогане іменування.

Олег сильніше примружився, але так само навідріз не бачив, що криється на нічному горизонті.

- То що, ще одна Двохвостка до нас повзе? - перепитав Олег

- Ні, - відповів той самий хрипкий голос, і це ненадовго заспокоїло Олега. Після короткої паузи монах у натовпі спокійно продовжив: - Ні, не одна. Я бачу щонайменше трьох Двохвісток.

Від почутого Олег високо підняв свої брови. Його брови довго трималися на середині чола, аж до моменту, коли він сам зміг розгледіти три великі силуети вдалині.

З моря подув сильний вітер. Він лоскотав Олегові очі. Можна було скористатися цим і на очах у всіх поплакати, адже кожна з чорних тіней була розміром із вантажний корабель.

Аватари Мари невблаганно наближалися до міста, що стояло на самій Півночі відомого людям світу.

"Нас занадто мало. Ми всі помремо", - подумав Олег, але не став озвучувати хоч і не нудну, але настільки очевидну річ.  

Якби Олег був таким же сильним, як чемпіони інших храмів, шанс на успіх у чернечого воїнства перетворився б із від'ємного просто на нуль. Однак межа Олега - це дуель із породженням Мари, коли окремо взятий монах-чемпіон міг гасити їх пачками.

У чому секрет цих 5-ти монахів? Вони що, дихають якось по-особливому? Олег побачив чорну косу, що височіла над натовпом, і пішов до неї назустріч.

Рядові монахи-воїни розступалися перед Олегом, і скоро той порівнявся з чемпіоном храму Праведного Слива.

Лідер послідовників Праведного Слива помітив погляд, що вивчав його, але не відривав свого від м'ясних гусениць, що повзли до міста. Цьому послідовникові Слива вбранням слугувала така ж роба, як і його молодшим братам і сестрам. Його чорна коса хоч і мала тонке лезо, але через ширину могла бути досить важкою. Суцільне чорне татуювання на шкірі монаха-чемпіона, нанесене дуже давно, вже збавило у своєму контрасті. На щоках і долонях чорнило просіло, і натуральна блідість його носія виривалася назовні. Чернець із косою дихав повітрям у звичайнісінькій манері.