Julia Shperova - Хімера, Julia Shperova

Джеймс сів на краєчок стільця і вчепився пальцями у своє волосся. Звичайно ж, він не прийшов. Знав, що Джеймс повернеться і знову ставитиме дурні питання. Розчарований він повернувся до своєї кімнати, зняв футболку, збираючись лягти спати, і зрозумів, що він у кімнаті не один. Серце голосно вдарилося о ребра.

- Френсісе?

- Не зовсім, - знайомий голос змусив Джеймса зніяковіти і він швидко натягнув футболку назад. - Привіт, Джеймсе.

Елінор вийшла з тіні на місячне світло, що влаштувався на підлозі кривим чотирикутником. Її волосся хвилями розсипалось по плечах, місячне сяйво грало з ними і засліплювало Джеймса. Він ледве міг змусити себе не думати про її таку близьку присутність. Кожна лінія її силуету хвилювала його, змушувала думати лише про те, щоб торкнутися цієї тонкої ніжної шкіри та погладити її.

- Почуваюся трирічним, - вичавив з себе Джеймс хрипким голосом, втискаючи нігті в долоні. Він спробував пожартувати, щоб позбутися напруги в грудях та животі.

- І дарма. Запевняю тебе, що я перебуваю тут немає абсолютно нічого, що могло б змусити тебе почуватися подібним чином. Я не змушуватиму тебе заснути або щось таке.

Елінор зробила крок убік, коли Джеймс наблизився. Він сів на край ліжка і вперся руками в ковдру.

- Може, ти сядеш. Ніч довга, втомишся так стояти.

Відповіддю йому був пильний погляд, але дівчина все ж таки влаштувалася в кріслі навпроти і озирнулася, ніби бачила кімнату вперше.

- Дякую, так набагато зручніше.

- Завжди будь ласка. І про що ж думає твій брат, лишаючи тебе зі мною в одній кімнаті вночі?

Елінор проігнорувала питання, поставивши зустрічне.

- Як твої справи? Як успіхи у вправах, у заняттях з магії?

- Містерові Хейзу не світить мною пишатися. Окрім найпростіших заклинань, нічого не виходить, - Джеймс підкорився і змінив тему.

- Простих?

- Так, на кшталт левітації або закляття запечатування. Але варто спробувати захисне і все просто валиться з рук.

Елінор все ще нагадувала статую, не рухаючись і, як здавалося Джеймсу, не дихаючи.

- Що каже Хейз?

- Що я не вправляюся у концентрації та медитації.

- А ти вправляєшся?

- Мені трохи не до того, коли по околицях бродить мій дядько з гострим бажанням прикінчити мене. Тут не розслабишся так просто.

- Він більше не твій дядько, Джеймсе. - з сумом у голосі промовила Елінор. Джеймса охопило почуття дежавю.

- Ти кажеш як твій брат.

- І він, на жаль, має рацію.

Вона безшумно підвелася з крісла і попрямувала до дверей. Джеймс мовчки стежив за кожним кроком дівчини, яку він більше не сподівався побачити.

- Послухай, мені треба обійти будинок і перевірити, чи все гаразд. А тобі й справді краще заснути.

- Ти думаєш, я зможу спати, знаючи, що ти тут?

Джеймс не міг зрозуміти, як ці слова вирвалися з його рота. Елінор усміхнулася у відповідь і все ж таки пішла, залишивши його на самоті.  Він кілька хвилин розгублено прислухався, чи не повертається Елінор.

Він відкинувся на спину і лежав досить довго. Коли пролунав скрип дверей, він різко розплющив очі і підвівся на ліктях.

- Ти ще не спиш?

- Ти обіцяла мене не примушувати.

Елінор похитала головою і цього разу підійшла до підвіконня і притулилася до нього спиною, так що Джеймс тепер не бачив її обличчя.

- Ти сказав, що не зможеш заснути, знаючи, що я тут. Що ти мав на увазі? - її голос звучав незвично глухо, Джеймс здивувався цій зміні.

- Тільки те, що й сказав. Мені буде непросто змусити себе заплющити очі, знаючи, що я можу дивитися на тебе всю ніч. Може навіть говорити з тобою. Якщо ти дозволиш.

- Це все більш ніж прикро. Моя присутність тобі вочевидь заважає, - дівчина не схвалювала його слів, але замість досади у її голосі лунав сміх.

- Тобі пощастило, що завтра вихідний. Тільки твій батько здивується, чому ти так заспався, адже ти ніколи не проводиш стільки часу в ліжку.

Джеймс посміхнувся і подався вперед. Він хотів бачити її обличчя, знати, що вона відчуває, відповідаючи на його запитання, але тінь приховувала Елінор Еван-Грін, залишаючи Джеймса додумувати.

- Френсіс зараз з Пітером і Томом?

- Так, він приглядає за ними.

- Але я не розумію. Чому ви допомагаєте нам? Я пам'ятаю, що мені не можна бути твоїм другом. Але одну відповідь я все ж таки заслужив?

Елінор вийшла з тіні і сіла поряд. Джеймс легко міг розгледіти кожну рису її обличчя, кожну лінію, вигин фігури. Він не був певен, але на якусь мить йому здалося, що дівчина намагається приховати якесь почуття під маскою спокою.

- Коли я побачила, що Ентоні зробив з тобою, я ледве стрималася, щоб не вирушити на його пошуки самотужки. Це наша вина, що він став тим, ким став. Ми так пильно стежили за тобою, що не встежили за ним, - з гіркотою розповідала Елінор. - Ніхто не помітив у його зникненні нічого дивного, нам було не до того. Звідки нам було знати, що він задумав.