Інна Турянська - Відлюбилося, Інна Турянська

— Залежно куди розпускатиме, — реготав хлопець хижо поглядаючи на свою  дружину.

— То що там Ліда казала?  

— Казала, що хоче зустрітися з тобою, потеревенити. І ще її дуже цікавить за якого ти Тімоху заміж зібралася, чи часом не за того самого безголового. Цитую її слова: "Якщо твоя мати знову закрутила з тим несерйозним типом, то я її сама голову відірву!"

    Каріна і Тимофій лиш перезирнулися і вибухнули дружнім сміхом. Так і йшли під дружні сімейні розмови. Проходячи повз хатину тітки Зіни, яка вже давно померла Тімоха на мить зупинився. Будинок давно пустував, але на городі знову буяли мальви. 

— Карін, ви йдіть до хати я вас наздожену, добре? 

Каріна тепло глянула на чоловіка. Розуміла і його журбу без слів. Хоч і вони обоє жили з некоханими людьми, проте вони їх любили. Ті люди для них були рідними.

Тимофій Єременко перестрибнув пліт. Зірвав кілька найкращих мальв і подався на могилу дружини. 

— Привіт, Дариночка. Я знов обікрав город баби Зіни ради тебе. Їй і так вже не потрібні ті квіти, та й запитати дозвіл вже немає в кого. Ти вибач мені, дорогенька. Я сумую за тобою…, — говорив Тимофій опускаючи квіти на могилу. 

— Знову без корінців приніс, — почув позаду себе пирхання Галини. Швидко озирнувся. Мати Даринки була наче в доброму гуморі. І привітала його світлою посмішкою, хоч саму Єременкові було ніяково перед нею, — Не хвилюйся ти так, спишу все на твою безголовість! Я вже посадила все, що потрібно тут. Та й Артем допоміг мені. 

— Вибачте мені за те, що я….

— За те, що ти теж хочеш нарешті бути щасливим? — хмикнула та. — Знаєш, Дарина б теж напевно хотіла б вибачитися перед тобою. 

— Дариночка? Та за що їй просити вибачення, — сумно говорив Тімоха знизуючи плечима.

— За те, що хотіла бути щасливою, — з сумом говорила жінка, що давно перетворилася вже на бабусю.

— Щасливими хочуть бути всі, — відповів чоловік з посмішкою.

— Маєш рацію, безголовий, — відповіла Галина торкаючись його чуприни. — Даринка знала що ти любиш іншу, розуміла, що тобі не відлюбиться, але не відступилася, — піджимала губи вона.

— Ніколи не варто вибачатися, за те, що любиш, — прошепотів Тимофій приобіймаючи стару. 

— От і ти не проси вибачення, і живи нарешті щасливо з тою яку кохаєш, але й не забувай про мою донечку, яка колись дуже любила тебе. 

Легше Тимофію не стало. Втрата дружини досі болем вигравала у серці. Але тепер, поруч з коханою жінкою, душа потроху почала оживати. 

— Провідав її? — тепло запитала Каріна дивлячись на Тімоху. 

— Так, а завтра ще разом сходимо до мами і бабусі і тата. 

— Дякую, що ти знову з'явився в моєму житті.

— А давай знову на велику покатаємося? — запропонував Єременко. — Як добре понишпорити в сараї, то знайду його. Правда, то бабусин, а не мій, — почухав чоловік потилицю, — Але ми двоє там помістимося. 

— Добре, але є одна умова.

— І яка ж?

— Цього разу за кермом я, —  сказала жінка тягнучи його за руку з хати.

— Ти хоч кермувати то вмієш? — недовірливо глянув на неї Тимофій. 

— От якраз і перевіримо, — розсміялася Каріна. 

За кілька хвилин вони вже двоє сиділи на старому ровері і крутили педалі.

— Ні, ну ти глянь, що творять! — покликав до вікна жестом руки Тьома Лізку. — Безголові наші батьки, — реготав він. 

Але обоє перестали сміятися коли ці двоє рухнули з велосипеда.

— То що пішли надавати першу домедичну допомогу, чи як? — знизала плечима Лізка. 

— Ходімо, інакше твоя мама, точно його покалічить, якщо не вже, — сміявся Тьома відчуваючи як боляче Лізка стукнула його у бік. 

###

А вам як здається заслуговують ці двоє на те, шоб бути все таки щасливими?)