Данило Туптало - Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало

і причисли нас до лику добровгідливих імені Твоєму, бо благословенний Ти є довіку". Коли ж закінчили молитву, тоді почувся з небес голос, що обіцяв їм вінці і закликав їх у спокій вічний. І усічені були святі, перейшли із землі на небо. Тіла ж їхні без поховання були залишені лежати; коли ж надійшла ніч, то пресви-тер Єрмоген таємно взяв їх і в спільному поклав гробі, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога, що славиться від усього живого, нині, і завжди, і навіки віків. Амінь.

У той-таки день святих апостолів із [числа] сімдесяти: Тертія, котрий писав Павлове послання до римлян і був єпископом в Іконії; Марка, сина брата Варна-виного, аполлоніядського єпископа; Юста, єлевтеро-польського єпископа, і Артеми, що був у Аистрїі єпископом.

І святого Маркіяна, єпископа сиракузійського, котрий був учнем святого апостола Петра й був убитий через заздрість юдеями.

1 святої мучениці Євтропії; коли ігемон Апеліян мучив її за Христа й підвішену свічками її опаляв, то багато хто бачив мужа страшного, що прохолоджував й оро-шував мученицю, і був їй вогонь як холодна вода.

Місяця жовтня в 31-ий день

Святих апостолів з [числа] сімдєсяти: Стахія, Амплія, Урвана, Наркиса, Апеллія та Аристовула

Святого Стахія було поставлено від апостола Андрія єпископом у Візантії, збудував купно зі святим Андрієм церкву в Аргирополі і, багато вірних зібравши, повчав їх спасительному життю, і трудився в тому подвизі на людське спасіння шістнадцять років та й з миром заснув. Амплій же та Урван також єпископами були, від того-таки апостола поставлені: Амплій у Діосполі, Урван у Македонії; проповідуючи Христа й ідолів знищуючи, підняли на себе юдеїв та еллінів, і від них побиті були, вінця мученичого собі сплітаючи. Наркис же в Атенах, Апелій в Іраклії, Аристовул у Британії Христове проповідували Євангеліє, після багатьох трудів та подвигів блаясенні свої душі в руки Господу віддали.

У той-таки день святого мученика Єпимаха

Святий мученик Єпимах родом був із Єгипту, мав батьків християн, від юності ж полюбив Бога і для Нього одного захотів пожити. Пішов-бо у пустелю, наслідуючи святому Івану Хрестителю, і довгий час в горі Пилусійській пробув. Не маючи ж якогось наставника від святих отців у суворім пустельницькім житті, наставлявся від Духа Божого, і любов, яка є до Бога, учителем йому була, повчаючи його в усьому чеснотливому житті — хто-бо так, як любов Божа, може навчити людину добротворенню? Вона навчила святих апостолів покинути все й піти вслід обіднілого Господа; вона навчила преподобних отців "тинятися в овечих та козячих шкурах, відкинутих, засумованих, скривджених"; вона навчила святих мучеників та мучениць за Христа щиро страждати. Казав дехто: "Тебе, Женише мій, люблю і, Тебе шукаючи, страждаю". Вона і святого Єпимаха навчила зносити пустельні подвиги й труди, терпіти від ворогів усілякі напасті, свято в Бозі жити й бути готовим за Нього на смерть. Жив же святий Єпимах у пустельнім усамітненні літа достатні й почув, що в Олександрії християни мучені є від нечестивих, і багато хто, боячись лютих мук, одні втікають у гори і в пустелях ховаються, інші-бо від віри відпадають. Розпалився тож ревністю за Бога, покинув пустелю і рушив до Олександрії, бажаючи постати до крові за свідчення Ісуса Христа. Побачив у місті беззаконня і свари нечестивих ідолопоклонників і що бісівське злочестя вельми примножилося, Христова ж частина умалена, обезчещена сквернами і святиня Господня. Ввійшов до храму ідольського дерзновенно перед усіми в час бісівського празника і жертви їхні перекинув, а ідолів скинув на землю та й побив. Через це схоплений був і до ігемона Апеліяна приведений. Побачивши ігемона, який сидів на судищі й християн мучив, мужнім серцем кинувся на нього, бажаючи його вбити, і вбив би, коли б наближені його не утримали, — так по-ревнував за Господа Бога свого. Ігемон же здивувався такому дерзновенню простого і в рубища одягненого чоловіка і повелів його вкинути в темницю, доки не намислить, якими б його погубити муками.

Було в темниці безліч вірних, яких тримали за Христове ісповідання, їх-бо всіх Єпимах вустами, Святого Духа наповненими, до подвигу укріпляв. І настільки вірних слова його укріпили до страждання, що жоден із них не устрашився ані відпав од віри, але всі із дбанням за істинного Бога кров свою пролили і після різних мук душі свої поклали. Нарешті святий Єпимах виведений був на люті муки, як такий, що не лише у Христа вірує і празнику їхньому сум'яття учинив, але й на самого ігемона дерзнув, бажаючи вбити його. Спершу-бо підвішений був і кігтями залізними шарпаний, тоді каменем його били, ламаючи кістки його. Він же у муках казав: "Коли Господь мій Ісус Христос заради мене розіп'ятий і списом пробитий був, і оцтом напоєний, чи не маю і я бути причасником його страждань? Більших мук хочу за ці, які на мене накладаєте, бийте мене, плюйте на мене, вінця тернового накладіте мені на голову, дайте мені тростину в руки й жовчю напійте, всю плоть мою єдиною раною учиніте, на хресті розіпніте мене і списом проколіте — що перетерпів Господь мій, те і я хочу терпіти". Шарпали [тіло] святому й били; стояв охрест численний люд і на мучення його дивився.

Була серед людей одна жінка, що поблизу стояла, одне око мала сліпе, з більмом. Вона побачила таке страждання святого Єпимаха, плакала й незмигно на нього дивилась. Від лютого шарпання та биття відлітала плоть і бризкала кров далеко. Впала крапля крові його на око сліпої тієї жінки, і тоді прозріло око і стало світле й доброглядне, як і друге. Жінка ж, діставши зцілення від краплі крові, що на око впала, закричала: "Великий Бог, якого цей стралсдалець ісповідує!" По тому відсікли йому голову, і так віддав душу свою святу у руки Господа Бога, за якого і постраждав.

У той-таки день житіє преподобних отців наших Спиридона та Никодима, проскурників Печерських

Усяка благословенна душа проста є, не має в собі лукавства й улесливості, як посудина й житло самого Бога, оскільки Бог Дух є простий. Про те й апостол говорить: "Але Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих". З таких вибраних був преподобний отець наш Спиридон, про якого тут належить нам [сказати] слово. Цей-бо блаженний родом був не з міста, а від одного села, не навчений вправності книжної і невіглас був у слові, але не розумом духовним і