Джеймс Еллрой - Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой

світанку — навряд чи цим хлопцям вдалося би пройти містом непоміченими, тож напевне засіли в нього.

Цілком імовірно, що всі четверо озброєні.

Йому було страшно, як на Ґвадалканалі у 1943-му.

Він порушив статут — приперся сюди, нікому нічого не сказавши.

Ед під’їхав за потрібною адресою. Будинок у вікторіанському стилі: чотири поверхи, оббита фарба. Він вибіг сходами на ґанок, перевірив прізвища на поштових скриньках: Р. Наваретт, 408.

Він увійшов у будівлю, сховавши обріз під плащем. Довгий коридор, скляні двері ліфта, сходи. Він, не відчуваючи ніг, понісся вгору. На четвертому поверсі нікого не було. Підкрався до 408 кімнати, зняв плаща. У голові у нього знову залунали крики Інес — і він ударом ноги вибив двері.

Усі четверо сиділи в кімнаті, жуючи канапки.

Джонс і Наваретт — за столом. Фонтейн сидів на підлозі. Солодкий Коутс був біля вікна, колупався у зубах.

Зброї видно не було. Побачивши Еда, усі вони заклякли.

— Ви заарештовані! — видушив із себе Ед Екслі.

Джонс підняв руки вгору. Наваретт — слідом за ним. Фонтейн заклав руки за голову.

— А що це в тебе з голосом, сестричко? — озвався раптом Солодкий Рей.

Ед натиснув на гачок: постріл, другий — і Коутса збиває з ніг. Віддачею Еда відкинуло до дверей. Фонтейн та Наваретт із криками зірвалися з місця; Ед знову натиснув на гачок і поклав обох одним пострілом. Його знову відкинуло віддачею, і тілом він зніс половину стіни в кімнаті.

Кров била із підстрілених фонтаном, Ед отететріло протер очі й побачив, як Джонс біжить у бік ліфта.

Він кинувся за ним, послизаючись на підлозі й хитаючись. Джонс застряг у ліфті — щосили тиснув на всі кнопки і голосно молився. Скляні двері почали зачинятися, але Ед, навіть не цілячись, втретє натиснув на гачок і зніс Джонсові голову.

Після цього він твердим кроком пішов геть; за спиною в нього верещали якісь цивільні.

Ед збіг униз, де зібрався цілий натовп: патрульні у формі, детективи в цивільному. Хтось плескав його по спині, хтось вигукував його ім’я.

— Міллард помер, — пролунав раптом чийсь голос у нього просто над вухом. — Серцевий напад. У кабінеті.

Розділ 40

Під час похорону падав дощ. Прощальне слово Дадлі Сміта, останні слова священика.

За наказом Тада Ґріна на поховальну церемонію зібралося усе Бюро. Паркер запросив і пресу — після того, як Мілларда засиплють землею, мали відбутися невеликі поминки. Бад помітив, що біля вдови Расса крутився Ед Екслі, своїм елегантним профілем підставившись під камери.

Цілий тиждень у газетах Лос-Анджелеса тільки й говорили про Еда Екслі — «найбільшого героя Лос-Анджелеса», героя війни і мирного часу, який самотужки розібрався із негідниками, що влаштували бійню в «Нічній сові». Елліс Лоу заявив пресі, що всі троє перед утечею встигли зізнатися, однак ніхто не згадав, що нігери були беззбройні. Ед Екслі домігся, чого хотів.

Священик закінчив свою промову. Вдова почала ридати, Екслі обійняв її за плечі. Бад пішов геть.

Вдарила блискавка, дощ уперіщив сильніше — Бад сховався від нього у капличці. Паркер уже підготував тут усе до поминок: аналой, стільці, стіл із закусками. Знову блискавка, Бад визирнув у віконце й побачив, як труну опускають у розкисле багно. Прах до праху — Стенс отримав півроку, Екслі отримав Інес — за те, що він зробив із тими чотирма чорномазими, вона була готова йти з ним на край світу.

Присутні на похороні потягнулися до каплиці, Елліс Лоу послизнувся і впав на задницю. Бад змусив думати себе про щось приємне: про Лінн, про те, що колись він знайде убивцю Кеті. Поки що не час для поганих думок.

Люди увійшли до каплиці, розставили парасольки, розвісили плащі й повсідали на стільці. Паркер та Екслі стали за аналой, Бад сів у дальньому кінці столу.

Репортери, блокноти. На чолі столу: Лоу, вдова Мілларда, Престон Екслі.

— Зібралися ми тут із сумної нагоди, — сказав у мікрофон Паркер. — Сьогодні ми проводили в останню путь доброго та чудового чоловіка, відданого поліцейського. Нас усіх засмутила його передчасна смерть. Смерть капітана Рассела А. Мілларда стала величезною втратою не тільки для місіс Міллард, не тільки для сім’ї Мілларда, але й для всіх нас. Важко це перенести, але мусимо. Я пригадую одну цитату, яку я взяв у когось із класиків: «Якщо Бога немає, як можу я бути капітаном?» Бог є, він бачить нашу жалобу і відчуває нашу втрату. Капітан Міллард був капітаном від Бога.

Паркер дістав із кишені коробочку, обтягнуту оксамитом.