Гарольд Роббінс - Пірат

Вона мовчки похитала головою.

— Тоді я покажу тобі.— Він перейшов через кімнату і замкнув двері книгозбірні, повернувся до столу і натиснув кнопку відеопрогравача.— Підійди сюди.

Вона стояла за столом поруч з ним і дивилася на маленький екран. Якусь мить він був білий і сяяв, потім з'явилося зображення. З її уст зірвався приглушений зойк, бо від неймовірності побаченого їй перехопило подих.

— Ні! — вигукнула вона з наступним подихом.

— Так,— тихо сказав він.

— Я не буду дивитися! — сказала вона, пориваючись вийти.

Його рука міцно стиснула її лікоть, так міцно, що біль стрільнув у плече.

— Ти залишишся, жінко, і будеш дивитися.

Вона заплющила очі і відвернула голову. Його пальці, наче крицеві клещата, схопили її підборіддя, знову повертаючи її обличчя до екрана.

— Ти будеш дивитися,— сказав він холодно. — Бачити все оце. Всю свою ганьбу. Як довелося мені.

Стрічка крутилася, а вона стояла мовчки. Здавалося, що це триває вічність. Її занудило. Жах, та й годі! Справжня мука. Весь той час на них була наведена камера, і зробити це можна було лише в єдиний спосіб: оперувати камерою міг тільки сам Салліван.

Потім вона пригадала. Він виходив з кімнати перед тим, як вони почали. Він вмикав апарат. А його наполегливість, щоб вони лежали у верхній частині широчезного ліжка? Мабуть, камера була налаштована таким чином, що націлювалася тільки на ту частину. Він, мабуть, хворий на сексуальну манію, більш хворий, аніж можна уявити.

Раптом усе скінчилося. Екран погас, і Бейдр вимкнув відео. Вона повернулася і подивилася на нього.

Його обличчя було зовсім безвиразне.

— Я просив, щоб ти поводилася обачно. Ти ж цього не зробила. Особливо я просив тебе уникати євреїв. Той чоловік був євреєм.

— Це не так,— спалахнула вона. — Він актор по імені Рік Салліван.

— Я знаю, як його звуть. Його справжнє ім'я — Ізраель Соломон.

— Я цього не знала.

Він не відповів. Очевидно, він їй не вірив.

Раптом вона згадала. На вечірці був Юсеф.

— Цю стрічку приніс тобі Юсеф?

— Так.

— Це було десь три місяці тому. Чому він так довго вичікував, щоб віддати її тобі?

Він не відповів.

— Мабуть, він чимось завинив перед тобою,— доречно зміркувала вона. — І він думав, що за допомогою цього він зможе себе обілити.

— Він сказав, що той, хто приніс цю стрічку, шантажував його. І коли б він не виконав їхні вимоги, вони б скомпрометували тебе.

— Я не вірю цьому! Він був там єдиний, кому вона була потрібна. Я впевнена, що він збрехав.

І знову він не відповів. Все, що вона говорила, тільки підтверджувало те, в чому він був переконаний.

— Чи існують інші примірники?

— Сподіваюся, що ні, хай Господь помилує моїх синів так само, як і твоїх. Мені б не хотілося, щоб вони дізналися, що їхня мати прелюбодіяла з євреєм.

Уперше в його голосі прозвучав біль його душі:

— Ти знаєш, що ти зробила, жінко? Якби це вийшло на яв, то Мухаммед ніколи б не став, спадкоємцем трону. Коли ми перебуваємо в стані війни з Ізраїлем, як будь-який араб може сприйняти своїм повелителем і духовним вождем того, чия мати вчинила перелюб з євреєм? Навіть законність його влади була б піддана сумніву. Своїм учинком ти могла б унеможливити не тільки спадкоємність свого сина, для якої він народився, але й звести нанівець усе те, чого протягом усього нашого життя домагалися мій батько і я.

— Даруй мені, Бейдре,— сказала вона. — Та ми так далеко відійшли одне від одного, що я вважала: між нами вже все скінчено. Я знала про твоїх жінок. Я навіть змирилася з їхнім існуванням. Зараз я усвідомлюю, що я не мала навіть права приймати ту відпускну, яку ти дав мені. Можливо, якби я була арабкою, я б це знала. Але я не арабка. І я ніколи не змогла б прожити життя, прикидаючись, як це роблять вони, бачать і відвертаються, вірячи в слова, які суперечать діям.

— Про це все говорити запізно. Я вже розпорядився, щоб післязавтра ти з дітьми повернулася до Бейрута. Ти залишишся в нашому домі в самоті. Тобі не вільно буде полишати дім, тобі не вільно буде з кимось зустрічатися, тобі не вільно буде ані листуватися, ані розмовляти по телефону, опріч близьких членів нашої родини та челяді до січня, коли буде оголошено, що Мухаммед стає князем і спадкоємцем трону.

— А після того?

— Наступного дня після його введення в сан тобі буде дозволено повернутися додому до Америки, до твоїх батьків. Ти будеш там тихенько сидіти, аж доки отримаєш папери про наше розлучення.

— А як з дітьми?

Його очі були темні, мов синій лід.

— Ти їх ніколи вже не побачиш.

Біль у її серці перехопив подих.

— А що, як я відмовлюсь? — спромоглася вона запитати.

Ще ніколи він не був такий невблаганний.

— У тебе немає вибору. По закону Ісламу покарати за перелюб — закидати камінням до смерті. Ти хочеш, щоб твої діти це бачили?

— Ти цього не зробиш! — вражено скрикнула вона.

Він навіть не кліпнув оком.

— Зроблю.