Гарольд Роббінс - Пірат

Враз до неї дійшло.

— Юсеф! Ти вбив його!

Його голос прозвучав презирливо:

— Юсеф убив себе сам,— сказав він, показуючи на відео. — Оцим.

Вона зламалася. Більше не в змозі втримувати сльози, більше не в змозі дивитися на нього, вона впала на коліна, затуляючи обличчя долонями. Її тіло здригалося від ридань.

Він стояв, байдуже дивлячись на неї згори; тільки живчик, який бився на його скроні, свідчив: він робить зусилля, щоб утримати себе в руках.

З часом сльози вилилися, і вона підвела на нього очі. Вони опухли, лице витяглося від болю.

— Що мені робити? — мало не про себе прошепотіла вона хрипким порожнім голосом. — Що то буде за життя без них?

Він мовчав.

Вона повільно звелася на ноги і попрямувала до дверей. Напівдорозі вона обернулася.

— Бейдре,— мовила вона, в її очах і голосі ясно чулося моління.

В його голосі звучала та сама невблаганність:

— Не марнуй свого часу, жінко, просячи мого прощення. Замість того іди і проси у Аллаха його милості.

На мить їхні очі зустрілися, потім потім вона свої потупила. У неї вже не лишилося снаги для боротьби. Повільно вона вийшла з кімнати.

Він замкнув двері і повернувся до письмового столу. Довго стояв, дивлячись на відеовідтворювач, потім нахилився і ще раз натиснув на кнопку відтворення. І, майже одночасно, він натиснув іншу, кнопку з поміткою «стирання».

Стрічка прошурхотіла через апарат із швидкістю в десять разів більшою, аніж відтворення. Сорокахвилинна стрічка пройшла з початку до кінця лише за чотири хвилини. Щось клацнуло, і він натиснув «стоп». Хвилиною пізніше він знов натиснув на кнопку відтворення. На цей раз стрічка рухалася із швидкістю відтворення. Та екран залишався білим і порожнім.

Стрічка була стерта начисто.

Бейдр натиснув кнопку «стоп». Машини все робили дуже просто.

Якби була така кнопка, щоб її можна було натиснути і стерти стрічку життя дочиста і розпочати знову.

Зайшовши до літака, Джордана здивувалася, побачивши там Лейлу з двома молодиками. Молодики були одягнені в погано підігнані темні костюми з відстовбурченими кишенями, які звичайно носили за кордоном конторські працівники з близькосхідних країн. Вони чемно підвелися, щоб привітати її.

— Я і не знала, що ви летите з нами,— мовила Джордана.

В голосі Лейли прозвучала дивна нотка виклику. Вона говорила по-арабському:

— Ви заперечуєте?

Джордана вразилася. Лейла завжди розмовляла з нею по-англійському чи по-французькому. Та це, можливо, тому, що її друзі не такі вправні в цих мовах, як вона. Вона облишила цю думку і відповіла по-арабському:

— Зовсім ні. Я рада, що ви будете з нами. Я просто була здивована. Твій батько не згадував про це.

— Можливо, він забув,— сказала Лейла.

«Він не забув»,— подумала Джордана. Вона не бачила його з того ранку, коли він сказав їй, що вона має виїхати з Швейцарії. Пізніше, того ж дня, він повернувся до Женеви і заскочив додому тільки для того, щоб попрощатися з хлопцями.

— Його голова забита всякою всячиною,— сказала вона, все ще арабською мовою. Вона ввічливо повернулася до двох молодиків.

Лейла вловила натяк і відрекомендувала їх:

— Мадам Аль Фей — друга дружина мого батька. А це — Фуад Азіз та Рамадан Сідкі. Вони приєдналися до мене, щоб провести вдома вихідні.

— Ахлан,— сказала Джордана.

— Ахлан фікі,— ніяково відповіли вони, незграбно кланяючись, ніби це для них не було звичним.

Тільки потім по трапу літака піднялися двоє дітей, їхня шотландська нянечка Анна та її особиста служанка Магда.

— Лейла! Лейла! — весело загукали хлопці, угледівши свою сестру і підбігаючи до неї.

Вона поставилася до них майже холодно, хоча коли вони зустрілися вперше, то прямо носила їх на руках і прововтузилася з ними добрячу частину двох днів до того, як вони виїхали до Гштада.

Джордана подумала: вона така стримана тому, що не хоче відриватися від компанії своїх друзів.

— Діти, займіть свої місця,— наказала вона,— і не забудьте прищепнути ремені безпеки. Через кілька хвилин ми злітаємо.

— Чи можна нам сісти поруч з Лейлою? — спитав Самір. — Можна?

Вона глянула на Лейлу.

— Якщо ваша сестра не буде заперечувати.

— Я не заперечую,— сказала Лейла. І знову в її голосі Джордана вловила нотки невдоволення.

— Гаразд, тільки поводьтеся добре.

— Мамо,— спитав Мухаммед,— а чому ти розмовляєш арабською мовою?

Джордана всміхнулася.

— Я думаю тому, що друзі твоєї сестри, можливо, не можуть спілкуватися по-англійському, як ми. Так вимагають правила ввічливості, коли люди не розуміють, про що ти говориш.

— Ми розмовляємо по-англійському,— чистою британською вимовою сказав молодик по імені Рамадан.

— От і добре,— сказала вона і поглянула на Лейлу, чиє обличчя було безвиразне. — Даруйте, що неправильно зрозуміла.

До салону повернувся стюард Рауль.

— Капітан Гайяд цікавиться, чи ви вже готові до вильоту, мадам?

— Ми будемо готові, як тільки всі займуть свої місця,— сказала вона, рушаючи до заднього місця, біля круглого столика, за яким звичайно сидів Бейдр.