Гарольд Роббінс - Пірат

був безвиразний.

— Тільки що від'їхала поліція. Вчора автомобіль Юсефа зірвався в прірву і він загинув.

— О Господи! Що трапилося?

— Дорога покрита ожеледдю, і поліція вважає, що він хильнув лишку. Він був украй пригнічений, коли від'їжджав звідси, та ще й випив майже цілу пляшку шампанського.

Якусь мить Дік мовчав.

— Чи ви взнали від нього що-небудь про «Арабляльки»?

— Він стверджував, що в цю справу його втравив Алі Ясфір.

— У такому разі ми мали рацію. Він признався, що йому за це заплатили?

— Ні. Він божився, що грошей від них не отримав.

— Я цьому не вірю,— сказав Дік.

— Зараз це вже не важить, чи не так? Він помер, і все скінчилося.

— Чи ж так? — відповів Дік. — Ми не знаємо, що зараз зробить Ясфір.

— Дуже мало він зможе зробити. Він знає, що на нас натиснути він не зможе.

— Сподіваюся, що так. Проте з таким сучим сином загадувати важко. Не знаєш, що він може ще викинути.

— Коли він з чимось висунеться, ми знайдемо на нього управу,— спокійно відказав Бейдр. — А зараз у нас ще є незакінчені справи. Можливо, я пошлю вас до паризької контори, доки знайдемо заміну.

— Гаразд.

— А тим часом потурбуйтеся, щоб його сім'ю та паризьку контору повідомили про нещасливий випадок. Також домовтеся з похоронним бюро, щоб його останки забрали з поліційного моргу в Гштаді й відправили їх до його дому.

— Я потурбуюся про це.

— Сповістіть команду, щоб вона підготувала літак на п'ятницю до польоту на Бейрут. Джордана з хлопцями полетять додому.

— Це ж на тиждень раніше, аніж планували, шефе?

Голос Бейдра прозвучав безапеляційно:

— Просто зробіть це. Я гадаю, що їм краще бути там, вдома.

Він майже хряпнув слухавкою і сів, утупившись у відеоплеєр.

Раптом він перетнув кімнату і замкнув двері. Потім витяг з кишені ключ, відімкнув середню шухляду столу і дістав касету. Вставив її до апарата і натиснув кнопку відтворення.

Якусь мить екран був білий, а потім з'явилися зображення і звук. Стрічка моталася, а він сидів, мов закам'янілий. Там було все так, як ніби то було з ним. Краса її тіла, млосні чуттєві рухи, слова, тихі звіроподібні вигуки, які підіймалися до верескливого, нестямного крещендо. Там було все, та на цей раз те діялося не для нього. То було для іншого чоловіка. Єврея.

Екран погас якраз тієї хвилі, коли вузол у його шлунку вибухнув пекучим болем. Він зі злістю гепнув кулаком по клавіші «стоп», мало не розтрощивши її. Потім підніс руки до очей, роздивляючись свої тремтячі пальці.

Раптово він зціпив їх у кулаки і вдарив ними по столу. Він знов і знов гатив ними в унісон з вигуками: «Будь проклята! Будь проклята! Будь проклята!» — аж доки пальці зомліли і розпухли.

Він знову втупився в свою руку, а потім на апарат.

— Джордано! — скрикнув він, ніби вона була в апараті. — Чи це для того я зробився убивцею?

Екран не відповідав йому. Він був порожній. Бейдр ткнувся обличчям у стіл і заплакав так, як тоді, коли він був малим хлопцем.

На його уста зійшла молитва, якої він не промовляв з дитинства:

В ім'я Аллаха милостивого, милосердного, Шукаю порятунку у Повелителя Людей, Царя людей, Господа людей, Від злого шепоту спокусливого диявола, Який зваблює душі людські.

Він відчув, як йому легшає на душі від заспокійливої дії молитви. Сльози висохли, вщухли ураза і біль. Дуже легко забувається мудрість Аллаха, мудрість, повідана Пророком. І ще легше забуваються закони Аллаха, повідані Пророком, дані людині, щоб вона керувалася ними в своєму житті.

Надто довго він намагався жити за законами невірних, та вони — не для нього. Відтепер він буде жити так, як йому начертано. За єдино праведним законом. За законами Аллаха.

До книгозбірні зайшла Джордана. В її голосі ще відчувався шок.

— Я тільки що почула про Юсефа,— мовила вона.— Я не можу в це повірити.

— Він був гавнюк,— сказав Бейдр холодно. — Та зараз він стоїть перед судним троном і має відповідати за свої гріхи. І навіть Аллах, наймилосердніший, не знайде для нього прощення. Я майже певен, що він уздріє вогонь пекла навіки-віків.

— Та він же був твоїм приятелем. — Вона не могла зрозуміти такої в ньому переміни. — Він служив тобі протягом багатьох років.

— Він служив тільки собі. Він нікому не був приятелем, тільки собі.

Вона спантеличилася.

— Що ж між вами двома сталося? Що він вчинив?

Його обличчя була суцільна непроникна маска, його очі приплющені повіками.

— Він зрадив мене так само, як і ти.

Вона дивилася на нього широко розплющеними очима.

— Тепер я взагалі не розумію, про що ти говориш.

Він глянув на неї таким поглядом, ніби її зовсім не бачить.

— Ти не розумієш?