Метьюз Джейсон - Червоний горобець

хотіла виграти трохи часу, щоб її адвокат встиг доїхати. Це постійне ниття Голова про безпеку… мабуть, їй таки варто було поводитись обачніше. Та все одно ФБР ні хріна не знають. Голов професіонал, дідька лисого вони щось доведуть. Вона навіть не припускала вірогідності того, що, можливо, це вона сама, Буше, запартачила все.

— Я зачекаю на свого адвоката, — сказала вона, схрещуючи руки на грудях.

— Сенаторе, ми ж ясно представилися вам як федеральні агенти. Зачитали вам ваші права. Ви зрозуміли свої права?

Буше вирячилась на нього, відмовляючись відповідати.

— Якщо ви не зрозуміли своїх прав, я повторю їх. Якщо ж вам усе зрозуміло, дайте мені знати, що це так, і скажіть, зважаючи на ці права, чи згодні розмовляти з нами?

Буше зрозуміла, що будь-яке зволікання і відстрочка — в її інтересах. Дзвінки до Вашингтона і її адвокату скоро принесуть результати у вигляді цілого потоку справ, які розтягнуть це все дійство на цілі місяці, ба навіть роки. Буше сказала собі, що коли її не спіймали на гарячому, то хрін що вони зможуть довести. Підозри, неповні висновки, надумані асоціації. Вона знала все про такі окопні війни. Зможе помірятись силами з найкращими з них. Вона звела погляд на агентів ФБР і сказала:

— Я не відповідатиму на ваші запитання.

Спеціальний агент Монтґомері клацнув пальцями і взяв свій портфель. Дістав з нього папку і поклав на кавовий столик перед Буше. Вона відкрила файл і побачила список закритих брифінгів, які відвідувала в корпорації «Петфайндер сетелайт», і виписки з особистих банківських рахунків, що відображали десятки непояснених готівкових надходжень із невідомих джерел, кожне рівнялося 9500 доларам, в сумі складаючи сотні тисяч доларів. Вона пригадала, як вимагала скажених грошових винагород і як Голов намагався переконати її у їх небезпеці. Капітолійське чуття підказало їй, що всі ці докази, однак, все одно непрямі й хороший адвокат зможе створити сумніви, напустити туману, залишити її в грі. Буше зухвало глянула на Монтґомері.

— Це просто купа паперів. Вони ні чорта не значать.

— Сенаторе, будь ласка, подивіться на останній документ у файлі.

Буше перегорнула передостанню сторінку на дні папки, чітку чорно-білу фотографію диска з логотипом «Петфайндера» на ньому, присипаного білим порошком.

— Цей диск із вашими латентними відбитками ми отримали з Москви, — сказав Монтґомері.

Буше не відповіла. У вітальні запала тиша; з крила зі спальнями доносилась приглушена музика, «Out of Silence» Яніса з Джоном Тешем на клавішах, улюблений альбом Міссі. Монтґомері прочистив горло й підштовхнув до Буше документ, набраний з одинарним інтервалом. На ньому стояла емблема ФБР.

— Що це таке?

— Якщо ви зрозуміли свої права так, як я вам їх пояснив, це визнання звинувачень у шпіонажі. Підпишете?

— Ви гадаєте, я підпишу визнання провини?

Буше не відчула, як її бавовняна накидка відкрилася. Агенти ФБР намагалися не дивитися нижче її рівня.

— Вас жодним чином не змушують підписувати цей документ. Я лише пропоную вам вибір, — сказав Монтґомері.

Попри свої численні вади, Стефані Буше не страждала на нерішучість. Вона вірила в себе й завжди вважала, що заслуговує на — ні, це належить їй по праву — успіх, кар’єру, багатство і те життя, яким вона жила. Лютий і жадібний вогонь, що палав у ній, вже давно загартував переконання, що вона не поступиться нікому і нічому. А це значило, що вона не дозволить цим тюхтіям заарештувати себе, це значило, що вона не дасть позбавити себе влади, титулу і поваги, якими супроводжується виборна посада. Це значило, що вона не сяде до в’язниці на все життя. Вона не дозволить цьому статися. Вона оглянула їхні обличчя.

— О’кей, я підпишу, — різко мовила вона.

Агенти перезирнулися. Один з них підступив і дістав із кишені ручку. Це був білий пластиковий «Скілкрафт» з написом «Уряд США» на боку. Буше глянула на ручку і відмахнулася.

— Міссі, подай мені ручку з мого столу, — сказала вона.

Міссі, яка до цього гарячково телефонувала скрізь, підійшла до дивана з чорно-бежевим «Montblanc Etoile» Буше.

Буше зняла ковпачок, нахилилася над документом і нашкрябала щось на лінії знизу.

— Так піде? — спитала вона.

Монтґомері взяв документ, поглянув на нього й усміхнувся.

— Не думаю, що формулювання «відсмокчіть» допустиме в суді. Але зробимо, як вам буде зручніше, — м’яко сказав він.

— А то що за тип? — сказала вона, вказуючи на Нейта.

Хвилина зніяковілої тиші, всі голови повернулися до Нейта.

Поки агенти, що стояли довкола дивана, відволіклися, Буше вдягла ковпачок на ручку, взялася за перлину на кінці защібки, витягнула голку мідного кольору і встромила у вену на руці. Нейт був єдиним, хто бачив, що вона зробила, скочив до дивана й вибив ручку з її рук.

Жоден із присутніх у вітальні Буше ніколи не чув про листолаза жахливого, як і про те, що ця дводюймова жовта жабка, що полюбляє сидіти на листі, водиться виключно в тихоокеанських тропічних лісах Колумбії. Токсиколог ФБР, з необхідними матеріалами під рукою, міг би повідомити їм, що батрахотоксин, який виділяє шкіра цих крихітних земноводних, є надзвичайно смертоносним для людини — цей нейротоксин викликає судоми, спричиняє параліч дихальних шляхів і серця. Першими батрахотоксин зібрали хіміки КГБ з Лабораторії № 12, яку називали Kamera, 1970 року, потому як дізналися, що для цієї отрути не існує антидоту, а токсичність цієї сполуки, яку достатньо нанести на кінчик голки, не втрачається навіть із часом, коли речовина висихає.

Видимий ефект уколу Стефані Буше був менш науковий, а натомість більш показовий. Її тіло несамовито засмикалось, ноги мимовільно напружились, пальці на них випрямились, а руки неконтрольовано скорчились. Буше звалилася на диван, голова закинулась, м’язи на шиї напнулися, очі закотилися. Нейт кинувся до неї і схопив за плечі. Її руки склалися у негнучкі клешні, а губи блищали від слини. З її паралізованої горлянки не доносилось жодного звуку, а спина вигнулась, склавшись майже вдвоє. Нейт взяв її за підборіддя і вже зібрався зробити штучне дихання.

— Краще не треба, чувак, — сказав Проктор, молодий спецагент, побачивши піну, що почала збиратися на її губах.

Чоловіки в кімнаті стояли, дивлячись на неї. Вона ще двічі сіпнулась і завмерла. Накидка спала набік, оголивши груди. Нейт нахилився і накрив її.

— Господи, — сказав Проктор, — гадаєте, та ручка була від уряду США?

У дальньому кутку кімнати ридала Міссі. Тепер вона знала, чим закінчиться цей скажений день.

Креветковий салат

Відварити чищені креветки до неповної готовності. Дрібно накришити зелену цибулю, селеру й оливки каламата, нарізати сир фета і заправити майонезом, оливковою олією, тмином, свіжим кропом і лимонним соком. Додати варені креветки, перемішати й дати охолонути.

36

Інтегральна автоматизована система індентифікації за відбитками пальців.

37

Позиція гравця у бейсболі.

36

Ваня Єгоров сидів за столом свого затемненого кабінету. Масивні панорамні вікна були затягнуті портьєрами, в попільничці тліла забута сигарета. Він дивився на картинку без звуку на пласкому екрані телевізора, що стояв на тумбочці біля його столу, — репортаж з Америки про останню подію. Лос-анджелеський репортер із білявим волоссям і пухкими губами стояв навпроти обвитих плющем воріт на обсадженій деревами вулиці. Позаду нього в кадрі