Ю. Несбе - Макбет

— Я не можу на таке піти. Ти — не та людина, на яку я сподівався, Малкольме. Тепер у мене не лишилося жодної надії.

— А ти гадаєш, що є кращі люди? А ти сам — кращий?

— Я — ні, але у трюмі корабля я зустрів людей, кращих за нас із тобою, Малкольме. Тому я зараз хочу піти. А ти вирішуй — відпустиш мене чи застрелиш.

— Я не можу тебе відпустити, бо ти знаєш, де я. Допоки ти не присягнешся, що не розкажеш про моє місцеперебування.

— Обіцянка, яку один зрадник дає іншому, мало чого варта, Малкольме. Тому я не буду присягатись. Краще вбий мене пострілом в голову, бо на мене вже чекає моя родина.

Дафф підвівся, але разом із ним підвівся й Малкольм та, поклавши руки йому на плечі, знову всадовив на стілець.

— Ти поставив мені вельми багато запитань, Даффе. А в розмові запитання бувають красномовнішими за відповіді. Я збрехав тобі, а твої запитання були правильними і слушними. Але я не був упевнений у щирості твого праведного гніву, допоки ти щойно не заявив, що готовий отримати кулю заради непідкупної поліції та чистого міста.

Дафф закліпав очима. Його тіло раптом обважніло, і він мало не зомлів.

— У цій кімнаті — троє чоловіків, — вів далі Малкольм. — Троє чоловіків, готових пожертвувати усім, аби продовжити ту справу, за яку взявся Дункан. — Він відклав окуляри, які машинально протирав. — Троє чоловіків, можливо, не кращих за решту — просто ми вже втратили стільки, що буде неважко пожертвувати рештою. Але ми — зерня й логіка революції, тому не будемо захоплюватися власною моральною бездоганністю. Просто плекаймо волю робити правильні речі і творити добро незалежно від того, що рухає нами і зміцнює нашу силу волі — чи то почуття справедливості (з цими словами Малкольм знизав плечима), чи то жага сім’янина до помсти, чи то пекучий сором зрадника, чи то відоме лише небагатьом моральне піднесення, чи то богобоязний страх опинитися в пеклі. Бо наш шлях — праведний, і все, що нам зараз потрібно, це воля до боротьби. Простих шляхів до чистоти і справедливості не існує, є лише важкий шлях.

— Троє чоловіків, — мовив Дафф.

— Ти, я та…

— Та Флінс, — здогадався Дафф. — Як тобі вдалося вижити, хлопчику?

— Батько виштовхнув мене з авто і з мосту, — озвався голос позаду. — Колись він навчив мене того, чого так і не зміг навчити Макбета. Він навчив мене плавати.

Дафф поглянув на Малкольма, а той зітхнув і усміхнувся. На своє здивування Дафф відчув, що теж усміхається. Відчув, як щось підкотилося йому до горла. Подумав, що то схлип. Але збагнув, що то був сміх, а не сльози, збагнув лише тоді, коли почув, як вголос розсміявся Малкольм, а за ним і Флінс. То був бойовий сміх.

— Що тут таке?

Вони обернулися й побачили старого Альфі, який стояв на порозі з отетерілим виразом на обличчі та газетою в руці, і розсміялися ще голосніше.

31

Леннокс стояв, витріщившись у вікно. Зважуючи в руці гранату. Ангус. Ангус… Він і досі нікому не розповів про зустріч на фабриці «Естекс». Чому? Він і сам не знав. Знав лише, що протягом дня нічого не зробив. І вчора не зробив нічого. І позавчора. Щоразу, намагаючись прочитати звіт, він не міг зосередитись. Неначе літери рухалися й утворювали нові слова. «Реформування» перетворювалося на «інформування», а «нарада» — на «зрада». Щоразу, коли він піднімав слухавку, її вага зростала до тонни, і йому нічого не залишалося, крім як знову покласти її на апарат. Спробував був читати газети і дізнався, що старий Циммерман висунувся в мери. Циммерман був постаттю ані суперечливою, ані харизматичною; його поважали за компетентність — і недаремно, але серйозної конкуренції Тортелу він скласти не міг. Потім Леннокс почав був читати статтю про зростання наркоторгівлі, яка, згідно з даними ООН, перетворилася на одну з найбільших індустрій і посіла друге місце після торгівлі зброєю. Та швидко збагнув, що лише вдивляється в літери, нічого не розуміючи.

Минуло вісім днів відтоді, як Дафф уникнув пастки у столиці. Коли Леннокс і Сейтон постали перед Макбетом у його кабінеті, той аж запінився від злості. Коли Макбет вибухнув тирадою про те, яким йолопом його виставили в столиці, то у нього в куточках рота аж слина бульбашками взялася. Кричав, що цього ніколи не сталося б, якби Сейтон та Леннокс спромоглися спіймати Даффа ще тоді, коли той був у місті. Але, як не дивно, Леннокс відчув полегшення, дізнавшись, що Дафф наразі живий і на свободі.

Надворі вже сутеніло, але очі його призвичаїлися. Мабуть, треба було сьогодні вколотися ще раз. Просто для того, щоб пережити оцей конкретний день. А завтра вже все налагодиться.

— Це справді ручна граната, чи все ж таки попільничка?

Леннокс обернувся на голос, що почувся з порога. Там у дивній позі, нахилившись вперед і опустивши по боках руки, наче намагаючись встояти проти сильного вітру, завмер Макбет. Нахиливши голову, він уп’явся в Леннокса своїми неприродно розширеними зіницями.

— Цю гранату кинули в мого діда на Першій світовій.

— Брехня, — весело вишкірився Макбет, заходячи й зачиняючи за собою двері. — Це лише муляж німецької ручної гранати, модель Stielhandgranate-24, а насправді — попільничка.

— Не думаю, що мій дідо став би…

Макбет узяв у Леннокса гранату і почав тягнути за шнурок на кінці руків’я.

— Ні!

Макбет глянув з-під лоба на переляканого керівника антикорупційного відділу, який стиха вичавив із себе:

— Вона в-в-вибухне…

— …і знищить історію про твого діда? — Макбет засунув шнурок назад у руків’я й поставив гранату на стіл. — Це було б неприпустимо, так? І про що ж ви думали, стоячи біля вікна, інспекторе?

— Про корупцію, — відповів Леннокс, ховаючи гранату в шухляду. — Та антикорупцію.

Макбет підтягнув до себе стілець для відвідувачів.

— А що таке корупція насправді, Ленноксе? Чи можна вважати корумпованим відданого своїй справі революціонера, якому платять за те, щоб він проник у нашу державну машинерію? Чи можна вважати корумпованим слухняного, але пасивного службовця, який не робить майже нічого, а тільки отримує свою регулярну й часто незаслужено високу зарплатню в системі, знаючи, що ця система тримається на корупції?

— Сірих зон існує багато, старший комісаре. Як правило, людина сама відчуває, корумпована вона чи ні.

— Тобто, ти хочеш сказати, що вся справа у відчуттях? Макбет сів, і Ленокс, аби не бовваніти над ним, сів також. —