Жан-Крістоф Гранже - Земля мертвих

class="p1">Відтак усе відбулося дуже швидко. Клаудія вже ледь чи розуміла, що робить: життя виходило з неї крізь широкий отвір уст і забарвлювало червоним кольором дах резервуара. Утім, спромоглася провести вільною рукою по спині й просунути пальці в петлю з бретельок бюстгальтера.

Потім одним рухом звільнилася від тиску, що створювала ціла низка вузлів, і її повністю затягнуло, як сталося і з усіма іншими жертвами ката зі «Сквонка». Вона задихалася від каменя в горлі, захлиналася від крові, а тоді зсунулася дахом униз, у порожнечу.

Корсо сидів у позі по-турецьки й ридав. Огидніше самогубство годі й уявити. Чому Клаудія Мюллер заподіяла собі таку смерть? Навіщо ця жертва?

Тепер він повинен обстежити середину силосної вежі, забрати дані, що їх отримав Веранн, — або ж покликати його знову як експерта — проаналізувати всі деталі, але розглянути їх уже в зв’язку із самогубством… Не дивно, що хлопці з КО не натрапили на слід убивці: його просто тут не було.

Згодом він зателефонує Барбі, аби все пояснити.

А тепер у нього були нагальніші справи. Він мусив збагнути причини божевільної витівки. Хай як Клаудія кохала Собєскі, бажала його виправдати, навряд чи вона б через це наклала на себе руки. Щось інше мало б спонукати її до дії.

І він розумів, що є лише одна людина, яка зможе розповісти про останні дні адвокатеси перед самогубством. Хоч як боляче йому було це визнати, йшлося про Філіппа Марке, хлопця з кулястою стрижкою і головою-смайликом.

З ким лише часом не вступають в інтимні стосунки найгарніші жінки…

Корсо сів до автівки й поглянув на годинник: наближалася 16-та. Перед тим як продовжувати розслідування, треба було розв’язати одне надважливе питання.

Знехотя набрав ненависний номер. Корсо був такий мокрий, ніби й досі сидів у воді.

— Емілія? Це я.

— Слухай, ти мені заважаєш.

— Мені потрібна твоя допомога.

— Авжеж, навіть не мрій.

— Йдеться про Таде.

— Що сталося?

— Ти не могла б його забрати в няні сьогодні ввечері? У мене запарка на роботі.

Тиша. Корсо вже втомився від нескінченної боротьби, сварок, перемовин, що завжди проходили ті самі стадії. Спочатку слід було благати, потім вона змішувала його з гівном, згодом вони починали лаятися й ображати один одного, але результат був відомий їм обом із самого початку: звичайно, Емілія забере хлопчика, але не задля того, щоб зробити послугу батьку, а тому, що це було для неї водночас обов’язком і приємністю.

Як не дивно, цього разу йому навіть не довелося наполягати, і вони проминули кілька етапів. Невже їхній зв’язок почав змінюватися? Останнім часом Корсо відчутно змінив думку щодо Емілії. Бачив у ній певні позитивні риси, навіть якусь розсудливість у збоченнях: зрештою, вона ніколи б не залучала Таде до сексуальних ігор.

— Я заїду за ним о 18-й.

— Дякую.

Тепер у нього з’явився час для сходження до пекла.

94

— Ми спали разом, але ми уклали угоду.

— Яку?

— Клаудія дещо попросила в мене за… свої послуги.

Корсо не довелося вдаватися до насилля. Він подався до Марке додому, на бульвар Орнано у XVIII окрузі. Аби заспокоїтися після втрати, службовець КО взяв вихідні — тож він просто подзвонив у двері. Чоловік чекав на нього. Він добре знав, що вони ще не договорили.

Корсо не згадував про самогубство Клаудії. Він прийшов зібрати інформацію, а не ділитися нею. Вони стояли в присмерку вітальні — лампа на етажерці правила за нічник. Надворі не вщухав дощ.

Корсо чекав на продовження, але Марке — ані пари з вуст.

— Що вона натомість попросила за послуги? — заговорив Стефан.

— Вона хотіла…

Його голос дедалі глухнув. Корсо ступив крок ближче.

— То що, не хочеш відповідати?

Марке повалився в крісло і зник у темряві. Лише голос свідчив про те, що він досі перебуває у світі живих:

— Вона хотіла, аби я замінив зразки ДНК потерпілих, тобто Софі Серейс і Елен Десмора.

Тоді Корсо зметнувся на ноги й схопився за поруччя крісла, де сидів Марке.

— Ану, повтори!

— Присягаюся… Я повинен був замінити органічні частки, що належали жертвам, а також кров, яку взяли з їхніх тіл.

Корсо випростувався й позадкував. Тепер він сам занурився в тінь. Сховався в кутку кімнати, аби бодай трохи поміркувати. Нові деталі зовсім не вписувалися в загальну картину. Вони створювали іншу головоломку, яку годі було навіть уявити, ба більше — розв’язати.

— Тож ми ніколи не працювали зі справжніми зразками? — недовірливо спитав він.

— Ніколи.

Ось тобі маєш: це ж підрив усього підґрунтя справи. Їх надурили з матеріалом розслідування.

— Вона із самого початку просила тебе замінити кров Софі Серейс?

— Саме так, наступного дня після вбивства. 17 червня 2016 року.

Зараз Корсо вирішив не розводитися про те, що Клаудія знала про перше вбивство ще тоді, коли про злочин ще нічого не писали в кримінальній хроніці.

Зосередься.

Чому вона так учинила?

Хотіла виправдати Собєскі?

Ні, кров і ДНК жертви не вказували на те, ким був убивця.

— Задля цього вона з тобою спала?

Його очі звикали до темряви. Марке кволо усміхнувся. Наче луснув нічний горщик.

— Звісно ж, не через мої природні чари.

Хай Корсо не розумів мети, яку переслідувала Клаудія, принаймні він збагнув, у чому полягає її стратегія. У 36-му лише Марке міг підмінити опечатані зразки. Коротун був ключовою особою для людини, яка б хотіла сфальсифікувати аналіз крові та ДНК у відділі Карного розшуку.

— Навіщо це їй було потрібно?

— Я питав у неї, але вона не захотіла відповісти. Ми уклали угоду. Або я мовчки виконую її вимоги, або можу забути про нашу домовленість про секс.

Марке, мабуть, недовго вагався. У справжньому світі такому чоловічку, як він, наближатися до жінок на штиб Клаудії — зась.

— Звідки походять нові зразки?

— Вона сама їх приносила.

Раптом Корсо зрозумів:

— Це ти розприскав свою кров на полотнах Собєскі?

— Не я, а вона.

Він згадав нанесені непевною рукою написи у складках фарби на картинах. САРА, МАНОН, ЛЕА, ХЛОЯ. І, звичайно, СОФІ та ЕЛЕН…

Клаудія не лише додала кров до полотен, але й скопіювала почерк Філіппа Собєскі. Графологічний аналіз підтвердив, що імена були записані рукою художника.

— Чому ти такий упевнений? — вів далі Корсо, і в нього в голові аж