Iрина Давидова - Дамір, Iрина Давидова

— Даміре.

— Що таке, Кириле? Мені вистачає новин від людини, яка постійно за нею стежить. Що ще?

— Скільки ти ще будеш страждати?

— Я не страждаю! Вона зробила все, щоб я її зненавидів, — збрехав я, сердячись що брат знову завів цю розмову. — Нехай радіє життю з цим виродком і народжує йому дітей.

— Тоді ти перестань поводитися як бовдур! Продовжуй жити, радій, зустрічайся з жінками.

— Може, тобі ще свічку потримати, коли я зустрінуся з черговою шль*ндрою?

— Я просто хочу бачити тебе щасливим.

— Я щасливий. У мене купа бабла, відмінний бізнес і свобода.

— Ти хотів сказати — самотність?

Я хмикнув і мовчки зробив ковток, спостерігаючи за тим, як Кирило, нарешті, підкурив сигарету і випустив густий дим. Ця людина завжди знала, що зі мною коїться, говорив я про це чи ні, він відчував і підтримував, навіть якщо ми сварилися — завжди підтримував.

— На благодійний вечір йдеш? — раптом запитав він, і я підняв погляд, згадуючи, що через тиждень у мене ще один захід.

— Так, мені необхідно з губернатором зустрітися. У нього перед виборами абсолютно немає часу.

— І це все?

— Ти про що? — здивовано запитав брата.

— На заході буде Шираєв і Лія.

— Цей виродок вирішив розщедритися на людей, які потребують допомоги? — здивувався я і, зробивши ковток кави, запалив нову сигарету.

— Ну, ти ж розумієш, що там збираються люди для нових знайомств.

— Ти поїдеш?

— Так, хочу долучитися.

— Добре, — відповів я, роблячи чергову затяжку.

— Ти в курсі, що мама приїжджає через пару тижнів?

— Так, вона дзвонила мені. Сказала, що хоче повернутися на батьківщину.

— Я її підтримую в цьому.

Кирило загасив недопалок і одним ковтком допив свою каву. Я зробив те ж саме, і знову обернувшись до вікна, вимовив.

— Я скучив за нею. І згоден, нехай повертається, жити є де. Забезпечимо їй щасливу старість, де вона ні в чому не матиме потреби.

— Мама це заслужила, — підтвердив Кирило і ми замовкли на кілька довгих хвилин.

Чомусь саме зараз в голові сплив образ Лії. Я давно намагаюся про неї не думати, але виходило, зізнатися чесно, дуже погано. Але якщо раніше людина, яка спостерігала за нею, доповідала мені щодня, то тепер я попросив її робити це раз на тиждень. Так мені було простіше, так хоч трохи легше.

— Даміре, — вирвав мене з думок брат і я одразу обернувся до нього, — я поїду, треба ще декілька справ перевірити, а потім нерви мотати.

— А чого ти взагалі приїжджав? Тебе, напевно, кохана зачекалася.

— Звичайно, зі сковорідкою в руці, тільки не для того, щоб вечерю мені приготувати, а щоб відгамселити, — поскаржився він, злегка посміхаючись. — А взагалі скучив, ось і приїжджав.

— Так я і повірив.

— Все, досить мудрувати. Поїхав, — Кирило потиснув мені руку і вже через секунду вийшов з кабінету.

Я знову залишився наодинці зі своїми думками, лаючи себе за те, що не можу витравити з голови кохану. Звичайно, я її не ненавидів, просто часом говорив це для того, щоб переконати самого себе. Виявилося дуже важко любити жінку, яка тобі зрадила. І, напевно, через це я раніше ніколи не закохувався, десь на рівні підсвідомості розуміючи, що мене зрадять, обов'язково витруть ноги і залишать самого жерти свої почуття. А мені, до гіркоти хотілося, нарешті, забути про неї, забути про ту, яка більше ніколи не буде моєю.

Як же мене рвало, коли я дізнався, що Лія їздить до лікарні, і не просто на якісь огляди, а до гінеколога, тому що носить дитину від цього виродка! Чорт, як же боляче це знати! Досі не розумів, за що вона так зі мною вчинила, за що?

Я повинен, я просто зобов'язаний забути про неї! Не хочу постійно згадувати і відчувати біль. Вона вибрала Шираєва, а значить, я маю прийняти її вибір, як би складно мені не було. Важко зітхнувши, руками провів по обличчю і, вирішивши, що сьогодні в офісі впораються і без мене, я схопив піджак і телефон, рвонув вниз, попередивши Ольгу Леонідівну, що сьогодні мене вже не буде. Потрібно трохи розвіятися, а кращий спосіб — це позайматися в залі, там точно не буде часу думати про минуле.

***

Ми стояли у величезній залі, практично повністю заповненій численними гостями губернатора. З боку сцени звучала ненав'язлива класична музика – не голосно і не тихо, в саму міру. Для того, щоб створювати пафосну атмосферу і водночас не перешкоджати нескінченним діловим розмовам чоловіків.

Сьогодні тут було все, як і на інших подібних тусовках «великих» світу цього. Чоловіки вирішували ділові питання, налагоджували корисні зв'язки і знаходили кращі компанії для вигідних контрактів. В той час, як панянкам, які їх супроводжували, витративши на свої шикарні туалети декілька годин підряд, доводилося нудьгувати в гордій самотності, стоячи поряд із зайнятими супутниками, і старанно зображувати на своїх лицях нестримне щастя.