Костянтин Михайлович Симонов - Останнє літо

Читаючи листа, пригадав її слова: «Як, візьмете мене до себе в армію?» І свою відповідь: «Не візьму». І нестерпно захотілося, щоб вона була тут, а не там.

Ще ніколи, здається, він не працював з таким напруженням, як у ці сімнадцять діб після повернення до армії.

Як і кожному командирові, йому всю війну хотілося мати в своєму розпорядженні більше сил і засобів, ніж у нього було. На війні ніколи не вважаєш, що в тебе чогось забагато. І все-таки він не міг приховати від себе — від інших приховати зумів — того хвилювання, яке відчув, коли, повернувшись до армії, прийняв її заново в удвічі більшому складі, ніж була. Таким господарством він ще не командував. У нього тільки одного разу було вісім дивізій — на Курській дузі. Бувало й шість, і п’ять.

Але тринадцяти дивізій ще не було. Підтримувати наступ до нього прийшло дванадцять важких артилерійських полків, артилерійська дивізія прориву, кілька бригад гвардійських мінометів, дві протитанкові бригади. Хоч армії й не додали мехкорпусу, проте в складі своєму вона мала тепер, крім власних штатних танків, ще три танкові бригади і два полки самохідок. А прибуття саперних батальйонів, понтонних та інших інженерних частин знов і знов нагадувало про водні перешкоди, які треба буде подолати.

Армійське господарство напередодні наступу… Як уявити собі, що це таке? І з чим це порівняти не на війні, а десь у мирних умовах? Певно, немає з чим порівнювати.

Тому що немає такого виду відповідальності, яка б не лежала на людині, котра стоїть на чолі цього господарства.

І для людей, що були над Серпіліним, командували ним, і для людей, якими командував він, тепер, перед початком операції, не мала ваги його власна особа поза тією справою, яку йому належало зробити. Тепер для них усіх важливим було тільки одне: спроможний чи неспроможний ти зробити те, що від тебе вимагається? І до того ж, точно виконуючи все, що вимагається, чи спроможний уберегти життя якоїсь кількості людей усупереч очікуваним втратам, чи втратити ще когось понад ці втрати?

І він вважав справедливим такий погляд на себе, бо так само дивився на інших. І все, що в нього було за душею, все нажите досвідом і виховане життям, все набуте в строю, в академіях і в боях за тридцять років служби, все, що довелося пережити і стерпіти, все найкраще й найсильніше, що було в ньому, заодно і його віру в людей, — усе це до останку він вкладав зараз у підготовку операції. Все взяте з війни знову вкладав у війну.

Що означає добре підготуватися до майбутнього наступу? Прорвати німецькі позиції, розгромити німців, форсувати чотири річки, взяти Могильов, дотриматися при цьому визначених строків? Так. Але це ще не все. При цьому треба виконати наказ, найменше втративши людей і техніки. Прийти до Могильова, не пускаючись духу, а готовими до подальших дій. Обійтися без марних втрат — загальні слова, а в бою все конкретне: в одному випадку ті самі втрати марні, а в іншому — не марні. За цими словами має бути думка й робота. Не просто вимагати від підлеглих: бережіть людей. Така вимога на війні, якщо вона нічим іншим не підкріплена, — марне діло. Ти ба, які слова генерал промовляє: бережіть людей! Від таких слів, якщо вони не підкріплені ділом, тільки дурня сльоза пройме. Який це начальник скаже: не бережіть людей?

Такого в усій армії не знайдеш. А от зробити так, щоб одержати перемогу і справді зберегти людей, — це і є воєнне мистецтво.

Справжня турбота про людей водночас є і турбота про справу: коли сьогодні в цьому наступі втратиш більше людей, аніж конче необхідно, з ким тоді завтра воюватимеш? Коли армія забезпечена до початку наступу всім, чим тільки можна було її забезпечити, — це і є початок турботи про людей. І те, що за їхньою спиною на ділянці прориву двісті гармат на кілометр гатитимуть по німцях, — турбота про людей. І те, що танки на ділянці прориву разом з піхотою підуть, — також запорука того, що цим людей збережемо. І що на снаряди голоду не буде — турбота про людей, зайвих втрат не зазнаємо.

І те, що, крім фронтових госпіталів, у самій армії, як сьогодні доповіли, сім тисяч шістсот ліжок підготовлено — також стосується втрат: це означає, що зуміємо всіх поранених одразу на ліжко! І де передові медичні пункти розташуємо — від цього життя людей залежить. А не лише від того, скількох з них осколками зачепило. Скількох зачепило, стількох і зачепило. А от через скільки хвилин і годин після цього він на стіл потрапив — ось у чому річ!

Щоб самому відчути, як підготувалася медицина, сьогодні рано-вранці, в останній день перед наступом, ще раз викликав до себе начсанарма для особистої доповіді.

Слухали його вдвох із Захаровим і внесли кілька поправок у плани евакуації поранених, так само як за три дні до цього — в плани інженерного постачання.

За який час проходи в німецьких загородженнях і мінних полях зробимо, вручну будемо їх висаджувати чи закотимо туди підривні заряди на візках, а потім ударимо по всій мінній смузі так, щоб від детонації рвонуло ці заряди і розчистило проходи, — від цього теж залежить, і скільки саперів утратимо, і як швидко тими проходами пройдемо. Те саме і з переправами: які засоби для них підготовлені і в якій кількості? Чим швидше переліземо, тим дешевше за це заплатимо!

І, нарешті, підготовка самої піхоти до наступу, все те навчання, яке півтора місяця тривало в нашому тилу з тими, кому завтра наступати. Як їх підготували? Від цього залежить, як підуть. Якщо впритул за вогневим валом — великих втрат не зазнають. А якщо відстануть, заляжуть — прогаєш час і потім голови не підведеш! Хоч на навчальному форсуванні водних перешкод і просуванні за вогневим валом своєї артилерії в умовах, наближених до бойових, втратили через недольоти чотирьох чоловік убитими і двадцять пораненими; як не гірко, але навіть і ці втрати заради того, щоб потім не зазнати незрівнянно більших.

Правильно зробив