Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

- Миро… - Драган намагався говорити ніжно.  

- Драгане… - Позаду почувся стурбований голос друга.

- Йди. Я сам.

І Троян пішов геть, залишивши їх наодинці.

- Миро… Дівчинко, глянь на мене.  – Чоловік продовжував тихо говорити до дружини.

Мира ворухнулася. Спочатку вона глянула кудись за спину Драгана, а потім подивилася на нього. Її погляд швидко опустився на руки чоловіка, що лежали на її колінах. Не промовивши жодного слова, дівчина взяла Драгана за руки, і швидко піднявшись, повела чоловіка до ванни. Відкривши у крані воду, Мира схопила рушник, і, намочивши його, почала витирати руки чоловіка.

На мить Драган застиг. Він не одразу розумів, що робить його дружина. А вона все продовжувала і продовжувала витирати його руки вологим рушником. Від крові, тканина вже давно стала яскраво червоною, та дівчина не зупинялася, продовжуючи й далі вимивати кров.

- Миро припини. Це не моя кров. – Сказав Драган. Та дівчина, здається, його не чула. – Миро! – Вже більш голосніше сказав Драган. Він не на жарт злякався за неї.

Дівчина зупинилася.

- Ця кров брудна.  – Бурмотіла собі під ніс Мира. – Я не хочу, щоб твої руки були в цій крові. Вона брудна…

А потім дівчина поглянула на Драгана. І скільки ж в її погляді було розпачу і болю. Вона зараз не хвилювалася за себе, не плакала, не влаштовувала істерик і не падала без тями. Мира просто стояла і щосили вимивала руки Драгана від крові, бо вважала, що кров Ядера була брудною. Не витримавши, чоловік щосили обійняв дружину, міцно пригортаючи її до себе. Потім, він обережно підняв її на руки та поніс до кімнати. Сівши на край ліжка, Імператор посадив Миру собі на коліна. Так вони і просиділи у повній тиші, обіймаючи один одного.  

- Скоро світанок. – Через деякий час, пошепки проговорила дівчина.

Драган поглянув у вікно. На дворі ще було зовсім темно. Та напевно Мира мала рацію – скоро настане світанок.

- Ходімо.

Мира звільнилася від обіймів чоловіка та стала на ноги. Вона вклала свою долоню в його і хотіла вже була вийти з кімнати, та Драган продовжував сидіти. Чоловік не розумів, що саме задумала його дружина.

- Миро? Ти куди?

- Ходімо. Ми маємо встигнути до світанку.

Дівчина і далі тягла його за руку. Та чоловік дивився на неї і його погляд ставав все похмурішим і похмурішим. Тільки зараз він помітив, що сукня у Мири була порвана, щока червона, а на губах застигла кров.  

- Скажи, куди ти хочеш йти? – Він намагався бути м’яким з нею. 

Мира лиш загадково усміхнулася і, опустивши його руку, миттю вибігла з кімнати.

- Миро! – Закричав Драган. Та дівчина його вже просто не чула. Тому, схопивши зі стільця шаль, яку дівчина інколи одягала ввечері, імператор вибіг з кімнати, наздоганяючи Междемиру.

На подив Драгана, дівчина йшла досить швидко, час від часу переходячи на біг. Спочатку вона спустилася по сходах на перший поверх. Гості вже давно розійшлися по домівках, і в головній залі було тихо. Мира, пройшовши повз двері зали, повернула в сторону кухні. З-за дверей було чути голоси жінок, що ще працювали. Драган думав, що зараз дружина зайде до кухні, адже звідтам можна було вийти на подвір’я замку. Та, в останню мить, дівчина повернула в інший бік. Минувши кухню і ще декілька кімнат, Мира нарешті зупинилася біля глухої стіни, на якій висіло декілька канделябрів. Тьмяне світло від свічок ледь освітлювало коридор. Та навіть при такому освітлені Драган встиг зауважити, що тут не було ні дверей, ні вікон. Звичайні кам’яні стіни.

- Миро, я не розумію. – Чоловік зупинився позаду дівчини, яка пильно вдивлялася в стіну.

Та Мира, здається навіть не чула його, все щось вишукуючи. Дівчина швидко блукала поглядом по кам’яній стіні, тихо промовляючи собі під носа «Де ж ти?.. Де ж ти?...». Драгану все це починало не подобатися. Зараз його дружина поводилася якось дивно і він не на жарт починав хвилюватися за неї. Вже не витримуючи цієї тиші, Драган простягнув руку, щоб торкнутися плеча коханої. Та, в якусь мить, дівчина повернулася до нього обличчям. Її очі сяяли чимось невідомим та загадковим. Драган ніколи ще не бачив Миру такою.

Дівчина, не відриваючи свого погляду від Драгана, підійшла до нього. І на мить, йому здалося, що в її очах спалахнув дивний вогонь.

- Миро, поясни мені, що відбувається. – Чоловік починав помітно нервувати.

Однак, Імператриця продовжувала мовчати. Вона швидко вихопила із піхви кинджал, який Драган завжди носив у себе на поясі і що є сили мазнула гострим лезом по своїй долоні.

- Миро…

По тендітній руці дівчини потекла червона кров, та вона на це навіть не зважала. Повернувшись знову до стіни, Мира торкнулася рукою до холодного каміння.

«Серце Острова Семи Морів, прийми кров свого хранителя, та дозволь увійти у твою святиню».

Промовляючи ці слова, Мира раптом згадала свою матір, яка колись так само стояла біля стіни. В цю мить вони немов говорили разом, як одне ціле.

Декілька секунд нічого не відбувалося, а потім, стіна зрушила з місця і перед Мирою і Драганом відкрився прохід.