Данило Туптало - Житія Святих - Вересень, Данило Туптало

і розумні, у звіриний норов перемінилися. Але чого досягли? Хотіли-бо оголенням тим видовищним цнотливу діву обезчестити, але честі їй додали. Добре святий Золотоустий двох осіб оголення: Пентефрієвої жони в ліжниці й Теклі на всенародному зборі згадуючи, каже: "Що дістала пристрасна жона єгипетська, котра в ліжниці оголилася, що нашкодило першомучениці Теклі, котра на глядалищі оголена була, — не згрішила-бо, оголена бувши, Текля, як згрішила єгиптянка; не безчестям наповнилася, але вінчалася свята, і ця відтак оголеність на глядалищі вінчалася, а та в зачиненій ліжниці поганьбилася". Коли стояла так свята Текля на видовищі, одна із левиць, прийшовши, лягла перед нею й лизала ноги її, ніби честь віддаючи чистоті дівочій, про що згадує святий Амвросій, кажучи: "Можна було бачити звіра, котрий долі лежав і ноги святі лизав, німим освідчуючи голосом, що святого дівочого тіла пошкодити не може. Поклонявся звір тій, що йому на з'їжу була віддана і, природну вдачу свою забувши, одягся у норов, що його люди загубили". Побачили люди, що звірі нічим не шкодять святій, великим голосом закричали: "Великий є Бог, що його Текля проповідує!" Мучитель же пізнав силу Божу і намислив іншу річ у пагубу святої Теклі: яму викопав і гаддям різним, зміями та єхиднами наповнив, і туди кинув святу. Але Той що замкнув вуста левам, Той і зміям притупив жала, гнів їхній погасив й отруту їхню погубив. І вийшла свята звідтіля неушкоджена — всі дивувалися й жахалися на дивне те видовисько. Не знаючи, що більше творити, мучитель намислив таку крайню муку: привів два бики сильні, повелів Теклю за ноги поміж них прив'язати і розжареними остями биків уколоти, щоб розбігшись, розірвали її. Але і після того свята ціла залишилася, бо коли її міцними вірьовками до тих биків добре прив'язали і розжареним залізом їх колоти почали, тоді вірьовки, як павутина, розірвалися, і бики відбігли. Свята ж на тому залишилася місці, ніякого не маючи ушкодження. Тоді князь здивувався тому, що було, і почав пізнавати певну з дівицею тією Божу силу і, закликавши Теклю, рече їй: "Хто ти є і яка сила є з тобою, що нічого тобі пошкодити не може?" Вона ж нічого більше не відповіла, тільки це: "Раба я є Бога живого". І побоявся князь Бога, що оберігав від будь-якого пошкодження Теклю, повелів одягти її в одежі чесно і відпустив її, давши такий річенець: "Теклю, рабу Божу, відпускаю вільну". І пішла Текля у дім Трифени, й була радість велика в домі тім од звільнення Теклиного. Вона ж, деякий час у Трифени пробуваючи, проповідувала слово Боже і багатьох там Христу вірувати навчила. Тоді захотіла бачити Павла, отця й учителя свого, його ж знайшовши, хотіла піти за ним. Він же заборонив їй, сказавши: "Ніхто на брань не іде із жінкою"; тож узявши благословення від апостола, пішла у і Селевкію і поселилася на безлюдному місці, на одній горі, поблизу Селевкії, і там жила в пості та в молитвах і в богомислі, творячи й численні чудеса, що зцілювали всілякі хвороби. Довідавшись же про неї, люди приходили туди, несучи недуги свої, їх-бо, навчаючи вірі в Господа нашого Ісуса Христа, вона сцілювала.

Випало ж якось на тім місці, де жила свята, мимо йти жерцю із Селевкії — їхав він конем. Коли ж уздрів святу Теклю, що збирала зілля на поживок собі, і побачив її лицем вельми красну, то зажадав її нечистою думкою і, вдаривши коня, кинувся на неї, бажаючи звершити своє похотіння. Свята ж, силою Божою укріплена, схопивши його, кинула на землю і так сильно вдарила ним об землю, що три дні німий і нерухомий лежав; люди, що мимо йшли тією дорогою, бачачи жерця, котрий ніби мертвий лежав, дивувалися, що йому сталося. Звідомилися про те у місті на третій день і безліч людей прийшло до нього, бажаючи бачити той випадок із ним і забрати того до дому його. Він же, ледь отямившись і ніби зі сну прокинувшись, став на свої ноги й рече: "Якусь богиню бачив, і від неї відстраждав біду цю!" І ледве зміг іти в дім свій, хворий-бо був від удару. Закликавши ж іконописця, повелів йому зобразити на дошці дівицю, що мала вісімнадцять літ. Коли ж іконописець почав малювати, за промислом Божим, улучив вельми добре подіб'я святої Теклі і ніби живу її зобразив та й приніс до того жерця. Жрець же, побачивши ікону, в усьому подібну святій Теклі, рече: "Воістину таку дівицю я бачив!" — і взявши ікону, поцілував її і тоді цілковито одужав та й встав із ліжка. Зберігав чесно в домі той святої Теклі образ, по тому увірував у Христа з усім своїм домом, за проповіддю святої рівноапостольної Теклі, що на тім місці досить літ прожила, багатьох на путь спасіння наставила і багатьом у бідах допомогла та всілякі недуги лікувала. Лікарі ж і чарівниці, що були в Селевкії, бачучи, що кожен, обійнятий якимсь недугом, покинувши їх, їде до Теклі, і вже вправність їхня є нідочого, позбувшись прибутку свого, обідніли й опечалися вельми, і гнівалися на добру цілительку Теклю, яка без плати зцілювала тих, що до неї приходили. І від заздрості великої та гніву намислили натравити на неї деяких розпутних юнаків, щоб осквернили її примусом. Казали-бо подумки ненависники: "Чиста є діва Текля і через це догідна є великій богині Артеміді, що вислуховує прохання її і подає їй силу для лікування недужих. Коли ж осквернена буде, відвернеться від неї Артеміда і забере в неї цілющу силу і знову звеличиться лікарське мистецтво наше". Так собі кажучи, подбали знайти розпутників на таке діло і, напоївши їх вином, намовили: хай підуть і осквернять Теклю. Дали їм золота багато і, більше дати обіцяючи, аби тільки сотворили Теклі ґвалт. Безумні ж були невірні, не знаючи того, що Текля не Артемідною силою, а Христовою благодаттю зцілює кожен недуг і кожну хворобу.

Безпутні ж юнаки, упившись вином і нарадившись із лікарями та чарівницями, пішли до неї спішно, розпалені бувши похіттю і наповнені скверних думок та лихого наміру. їх побачила Текля і спитала, кажучи: "Чого хочете, діти?" Вони ж скверні слова говорити почали. Почула ж це Текля свята і, зрозумівши лихий їхній намір, побігла від рук їхніх: та, що колись звірів не застрашилися, від безсоромних побігла чоловіків. Вони ж, як вовки вівцю, по пустелі її ганяли і коли вже от-от мали її досягти, помолилася Богу,