Олександр Павлович Бердник - Пітьма вогнища не розпалює... Том 1, Олександр Павлович Бердник

Якщо так, то чому ніхто з наставників не знав, не контролював? Ось ще записки Будяка... Так-так... Саме про це...

«Вагалися, чи повідомити Координаційну Раду педагогів. Вирішили — не слід. Дадуть спостерігача, контролера. Це одразу зіпсує чистоту експерименту. Потрібна повна відвертість, повне довір’я, узгодженість, щирість. Чуже око збоку — прощай, результат!

...Почали від Білухи, де від крижаного громаддя зачинається потік Катуні. Гора ніби космічний дзвін. Ми довго милувалися її спокоєм, величністю. Ніби прохали у неї благословення.

Роздяглися. Вбрання передали другові, котрий вертається магнетоном до Дитячої Республіки. Попрощалися. За кілька хвилин починаємо свій біг, свій чаклунський експеримент. Хвилюємося, але віримо. Останній запис. Ці аркушики теж залишаю в кишені куртки...»

«...А де ж результати? — здивувався Речислав. — Чому Будяк не залишив спогади про хід експерименту? Чи вони добули бодай щось певне?.. Ага... ось натяки...»

«...Що ж ми маємо? Негусто...

Беладона і Кульбаба досягли перших ступенів левітації, піднімалися над вогняним кільцем до десяти метрів. Інколи не втримувалися, падали. Чому?

Дуб і Ломикамінь продемонстрували достатню потужність телекінезу.

Секвойя почула голоси трав, квітів, дерев. Я розмовляв з полум’ям. А якщо це — самогіпноз? Якщо просто контакт з резервними силами єства?

Терен оволодів часовими флуктуаціями: на кілька секунд зникав з поля зору, знову виникав.

Лілея ходила по воді. Мальва танцювала на розпеченому камінні. Температура біля шестисот...

Проте все це — мізерія. Відомо, що групи йогічних ентузіастів давно вже досягають незмірно більшого...

Що добре? Всі витримали п’ятдесятиденний піст. Сили не втратили. Відчулося, що тіло засвоює енергію Всесвіту. Разом з тим в с і відчули, що Планетарна Ноосфера гальмує експеримент. Таке враження, що ми борсаємося в трясовині. Правду писав Шрі Ауробіндо, мудрець двадцятого віку, що вся бридота світу атакує ентузіаста, котрий починає чистити свій організм, своє єство. Бо, власне, свого нема. Є спільне.

Тоді що ж? На часі — наш давній план.

Далекий світ. Чиста планета. Чиста ноосфера, спокій Всесвіту.

Треба шукати. Думати.

Ех, якби дорослі... Дарма, дарма!..»

Головний Детектив відсунув записи, кристалофони, міні-комп’ютери. Спочити, бодай годинку. Голова розколюється від думок. Треба зосередитися, зібрати докупи все, що пощастило вивудити. Ясно лише одне — тут, на Планеті, вони відчули опір не лише людської ноосфери, а й структури самої природи. Отже, втеча — продовження експерименту Ра-веди в космічному масштабі. Справді, проблемою має зайнятися вся наукова думка Землі.

Спочити. Кілька хвилин спочити. Може, в сні щось путнє проклюнеться.

Герої чи злочинці?

Спортивний амфітеатр у долині Аккему заповнювався експансивними підлітками — дівчатками й хлопцями. Речислав просив, щоб до нього прийшли лідери груп, але зустрічі зажадали всі жителі Дитячої Республіки — від найменших до найстарших. «Що ж, тим краще, — додумалося Головному Детективу, — поміж кількома тисячами юних душ знайдуться такі, котрі щось відають про конкретну локалізацію задуму втікачів: де, що і як».

Він зворушено дивився на живі потоки, що розтікалися довкола арени, а в свідомості все ще карбувалися болісні рядки з останніх нотаток Віктора-Будяка, прочитаних Речиславом вночі:

«Мою мисль, моє земне «Я» ткало життя. В кожне слово ввійшов струмінь дії, почуття й розуму. Кожен звук, слово викликає нескінченні асоціації, формує східці.

Східці? До чого? Куди?

О, якби то були Дедалові крила, що виводять з лабіринту страшного Мінотавра!

О, якби то було прагнення Ікара, щоб ринутися до Сонця!

І якби то була безстрашність Геракла, щоб спуститися в пекло Аїда і загнуздати страшного Цербера, а потім вийти під сяйво вічнопломенистого Геліоса!..»

Кінець першого тому

Оглавление ОЛЕСЬ БЕРДНИК ПІТЬМА ВОГНИЩА НЕ РОЗПАЛЮЄ...