Василь Павлович Січевський - Тринадцять градусів на схід від Грінвіча
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Віллі народився від випадкового зв'язку генерала з іспанською актрисою, яку Крафт-старший зустрів десь у кафешантані і п'яну (вона всю дорогу не просихала) привіз до свого родового гнізда. З усього видно — актриса страждала якоюсь таємною хворобою, бо дитя народилося хирляве. Невідомо з яких причин, але генерал ненавидів свого Віллі. Не зазнав він і материнської ласки — невдовзі актриса померла, тікаючи з маєтку Крафтів, що поблизу Ліндау.
Віллі сприйняв війну, як визволення з-під батькового абсолютизму. З головою поринув у армійське життя. Воно здавалось йому блискучим. І, не дивлячись на те, що кар'єра давалась нелегко, не втрачав надії, що колись таки прилучиться до вищих чинів вермахту і зможе довести батькові, що здатний примножити родову славу Крафтів. Генерал не дуже дбав, аби просунути сина вгору по службових сходинках та все ж таки потурбувався, щоб його Віллі не потрапив на Східний фронт. Це, власне, і спричинилось до того, що лейтенант Крафт опинився в Норвегії.
Згадавши про своє лице, Віллі заходився протирати його одеколоном, від чого темно-бурі плями вугрів повиступали ще більш рельєфно. Роз'ятривши остаточно душу, лейтенант відкинув геть свої парфуми і бритву, однак від наміру навідатись до рудої красуні не відмовився. Він і раніше зустрічав її в Балстаді, а тому дивувався, з чиєї злої волі вона опинилась тут, у цьому крижаному царстві, де не лише жінок — білих ведмедів не щодня зустрінеш. Краля, бач, запевняє, що прибула з Хаммерферста з чоловіком і братом! Тільки п'яний Мюллер міг проковтнути таку липу. Тепер її брехня — його козирі. Коли вона зрозуміє, що йому все відомо, стане, як віск.
— Прибери все це, — кинув денщику, що стояв у нього за спиною.
— Слухаю, мій лейтенанте!
Крафт ще раз оглянув себе в люстрі, застебнув комір мундира, розправив складки під поясом і, взявши зі столу шинель і автомат, рішучим кроком вийшов з кімнати. Капрал перезирнувся з радистом.
— Ну, й бравий у нас лейтенант! Півень, чистий тобі півень.
— А що? Я б теж не проти… погрітися, — показав металеві зуби радист.
— Коли б його завтра Мюллер не повісив на реї, — видихнув капрал. — Ризикує наш лейтенант.
— Від молодості… Все від молодості.
— Та скільки того ризику! Хіба її стане менше? — кинув денщик.
— А ти, Зеєман, заткнись! — обірвав його Тонненбах. — Прибери за лейтенантом — 1 на причал. Зміниш Юргена. Та дивись мені, не випотроши човна. Побачу, що лазив, голову одірву!
Лейтенант Крафт злетів сходами на другий поверх і штовхнув двері до кабінета. Рипнуло так, що полонянка схопилася із стільця і дивилася на Крафта не моргаючи. Вигляд у неї був переляканий, і це додало лейтенантові впевненості. Він уже не сумнівався в успіхові і твердим кроком пішов до Інгрід. Вона відступила кілька кроків назад. Стілець, що стояв позад неї, з гуркотом упав на підлогу, Здригнулася, озирнулася. Скориставшись з цього, Віллі схопив її за плечі, притяг до себе, але рантом з несподіваною силою вона ударила його кулаками в груди. Лейтенант відлетів до столу і повалився на нього боком, боляче ударившись стегном.
— Браво! — викрикнув писклявим фальцетом.
— Не підходьте до мене! Не торкайтесь, інакше я…
Лейтенант криво посміхнувся.
— Чи варто через це піти на той світ, люба моя Гретхен?
— Я вам не Гретхен! Корветтен-капітан наказав вам не торкатись мене!
Крафт розреготався їй в обличчя.
— Ти думаєш, він пам'ятає свої накази? Перестань ламатися. Іди сюди! — він сів на ліжко і поманив її пальцем. — Теж мені недоторкана. Чи, може, це не ти шлялась в Балстаді з майором Енке? Повір, лейтенанти ліпші за майорів — вони молодші… Ха-ха-ха… Ну, досить тобі дуріти, приголуб лейтенантика…
— Замовкни, шмаркач! — крикнула, задихаючись від образи.
— Ну, це ти марно так! — Очі Крафта блиснули шаленством сказу. Кинувся до неї, вчепився у волосся і потяг у куток на ліжко. Інгрід відчайдушно опиралася, кричала, била руками, обзивала ґвалтівника останніми словами. Коли він спробував затиснути їй рота — вкусила за палець. Віллі Крафта охопила істерика, кинув свою жертву на ліжко, навалився на неї і почав бити по обличчю, вкладаючи у кожний удар злість, жовч, презирство. Інгрід затулила лице руками і розридалася. Він скористайся миттєвою слабістю, зірвав з неї куртку, рвонув і роздер светра. Вона вдарила його ногами в живіт з такою силою, що, відлетівши до протилежної стіни, він ліктем висадив скло в цейсівській шафі. Вперто набичившись, вилаявся і хотів було знову кинутись до ліжка, однак у цю мить до його слуху пробилися звуки віддалених пострілів. Один, другий і раптом ціла розсип, неначе хто сипонув камінням по жерстяному даху. Передчуваючи біду, лейтенант кинувся до дверей. Внизу, в коридорі, метушився Тонненбах.
— У чому справа, капрале? Який ідіот підняв стрілянину?
— Нас атакують! — блиснув окулярами Тонненбах. — Убили вашого денщика Зеємана. Він стояв у караулі біля причалу!
— Зеємана? — чомусь перепитав Крафт.
За стінами будинку знову заляскали
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча», після закриття браузера.