Олександр Медведєв - Танці утрьох

Пельш зробив паузу, щоб заінтригувати Кононова.

— А третя — дуже хороша. З якої почнемо?

— З якої хочеш, — стомлено відповів Кононов.

— Я, як ти й просив, повернув Шеметові його «жучка» і радіотрубку.

Справді, я просив його про це ще в ніч з п’ятниці на суботу, передчуваючи, що мені буде не до цього. Навіть попросив Пельша купити майорові нових батарейок.

— Дякую. Що ще.

— Ми з Аваладзе попрацювали з дискетою, яку з тобою поцупили в будинку моди. Нам вдалося відновити велику частину інформації. Її вистачить на те, щоб запроторити за ґрати щонайменше п’ятеро осіб. Там міститься повна база даних по торгівлі антикваріатом, орієнтовні дати відправлення товару за кордон.

Пельш тріумфував. Він почував себе Шерлоком Холмсом, Пінкертоном, слідчим Мегре й Агатою Крісті одночасно.

— Хочеш я вгадаю дату найближчого відправлення? — перервав Пельша Кононов.

— Ну? — недовірливо мовив Пельш.

— Завтра о дванадцятій годині з будинку моди. Угадав?

— Ну й зануда ти, Володю… Я хотів зробити тобі сюрприз… — Пельш був трохи розчарований.

— А ти, Ігоре, комп’ютерний геній. Найбільший у світі. Нумо розкажи третю новину, — наказав Кононов, виждавши паузу.

— Ти будеш свідком у мене на весіллі через три тижні. Цього разу вже точно.

— Вітаю. Це справді найкраща новина.

16 травня, 9.23

«Товаришу полковник, я клянуся своїми погонами, що в середу розслідування буде завершено», — обіцяв я Булавіну в суботу, абсолютно не замислюючись над сказаним. Я грав ва-банк. Сьогодні середа. Сьогодні, нарешті, буде завершено розслідування.

Сьогодні я втечу з лікарні і доведу справу до кінця.

Голова майже не боліла. У боку ще трохи кололо, але ходив я вже вправно. При мені, щоправда, не було ні документів, ні зброї, ні грошей. Але ж я мав вірного друга.

Рівно за п’ятнадцять хвилин до десятої я вийшов на вулицю покурити.

Рівно за п’ять хвилин до десятої під’їхав Пельш на своїй «копієчці».

— А ти пашиш здоров’ям, — мовив він, прискіпливо оглядаючи мою фізію.

Ми заїхали до мене. Я перевдягнувся. На кухонному столі побачив тацю, накриту серветкою, і записку: «Володю! Рис, печені каштани і чарка перцівки піднімуть тобі настрій. Вибач, саке не знайшла. Цілую. Наталя».

— Дуже символічно, — сказав Пельш, читаючи записку через моє плече. — Раціон самурая перед битвою.

У його словах я не відчув навіть натяку на іронію.

— Прошу до столу, — сказав я і поштиво вклонився.

16 травня, 11.39

Я попросив Пельша пригальмувати за два квартали від будинку моди. У ніч з десятого на одинадцяте на цьому самому місці ми залишали машину.

Найбільше мене цікавив Букреєв і його люди. Звичайно, більшість із них, одягнених у цивільне, замаскувалися у різномастих недорогих машинах, на дахах прилеглих будинків або у підворіттях. Але мали бути і хлопці з автоматами з групи захоплення.

Табельної зброї в мене з Пельшом при собі не було. Але дещо ми мали: чотири однакових, як брати-близнюки, пістолети з глушниками — трофеї, здобуті під час нічного наскоку на будинок моди.

Рівно за п’ять хвилин до дванадцятої підійшов Золотарьов. З ним я домовився ще позавчора — не завадить ані ще один пістолет, ані зайвий свідок. Хоча який з нього свідок — офіційно тепер це його справа.

— Час, — віддав я короткий наказ.

— Може, і мені піти з вами? — запропонував свої послуги Пельш.

— Ні, залишайся в машині. Порахуй до шістдесяти і під’їжджай до будинку моди. А там видно буде.

Я і Золотарьов, пильно вдивляючись у перехожих і зазираючи крадькома у машини, намагалися угледіти людей Букреєва. Зрештою, декого я знав в обличчя, а тих, кого не знав, зміг би, мабуть, упізнати за характерним мисливським блиском в очах. Але нікого підозрілого я так і не побачив. Цікаво, що задумав Букреєв? Може, він спостерігає зараз за мною в бінокль і грубо лається через те, що я сюди припхався?

У прохідному дворі, з якого було добре видно обгороджений невисоким сітчастим парканчиком майданчик за будинком моди, ми з Золотарьовим облюбували лавочку і сіли покурити.

На моєму годиннику було дві хвилини на першу.

Коли в моїх пальцях уже почав диміти фільтр, на майданчик в’їхала довгоочікувана мазда, на дверцятах якої красувався напис «Євротур».

— Вони, — прошепотів я.

Золотарьов мовчки кивнув.

Спершу з кабіни «Мазди» вискочили двоє. В одному з них я упізнав Сапегіна. А потім ще троє. Серед них був Костик з сережкою у вусі.