Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

його вагу! навалюється на мене! здається, з мене зараз вилізуть легені! до того ж він підстрибує! і знову на мене! товче мене! геп! О, щастя! ковзає… котиться!.. і ми знову в помешканні консьєржки!.. назад!.. покотом!.. я! він!.. ох і вага!.. нехай лишить хоч шмат легень… де там! всідається…

— Фердінане! Фердінане!

Голос… це Лілі!.. вона!.. хочу відгукнутися… не можу… стогну… вона бачить, що я під мастодонтом… який мене додушує… я з останніх сил… підстрибує в мене на грудях… а я тільки «уааах! уааах!» а вона одним рухом! метким! що значить танцівниця! умить! на стіл!.. хапається за люстру! гойдає! розгойдує! і бдзинь! по комісіонеру!.. той обмацує собі голову! я користаюся моментом… вислизаю з-під нього… у коридор! мерщій у коридор! повзу… повзу!

— Ти в порядку, любий?

Це вона, це Лілі… відразу потрібне слово… ніжність…

— А Бебер? Бебер?

Моя черга… непокоюся… їй доводиться кричати, аби я почув! розколина оглушлива! звідти лунають металеві шуми! і скляні! залізячні з глибіні! і гуркіт з іще більшої глибочіні!.. справді вулканічний гуркіт!.. гуррр!.. що ми одне одного не чуємо!.. правда!.. врешті-решт, слово, друге… вона бачила Бебера на четвертому поверсі!.. із «лічильницею квасолі»… на сходах…

— Що вони робили?.. бавилися?.. Він не схотів іти з тобою?

— Ні!…

Коли Бебер розважається, він і за царство не послухається!.. Задоволення важливіше, от як… ще й очі вам видряпає за дрібницю… чи Лілі, чи не Лілі!

— Ти його не забрала?

— Ні!

Лічильниця квасолі сама на сходах, без нікого, притому, що вона ніколи з квартири не виходить, це значить, що її двері зламалися!.. двері зламалися!.. цікаво, де її дочка? зять?… вони б її не випустили… я лікував її від бронхіту, я знаю… ах, вони з нею добре поводяться!.. їй цілими днями тільки й діла, що лічити й перелічувати торбинки! безліч торбинок! велику… дрібну квасолю! цілими жменями! весь передпокій!.. вся кухня… по кімнатах… попід меблями… килимами… і так цілий ранок… потім обід, час спочинку… навіть може трохи поговорити… і мерщій! швидко кави! і на коліна! усе поскладати до торбинок!.. позбирати квасолини! познаходити! щоб жодної не забракло!.. як хоч однієї не знайде, то спати не ляже! ото морока!.. і дочка, і зять утрьох попід ліжками!.. шукають квасолину… дві… три квасолини! А тепер на сходах з Бебером? грається?..

— Ти певна, Лілі? певна?

— Так! Так! Так!

— Не змогла його забрати?

— Ні! Ні!

— А ти звідки спустилася?

— З восьмого!

— Як?

— По перилах!

Невже ще є перила?..

Кричить мені впритул… у моє здорове вухо… запитую: а сходові майданчики?.. поверхи?.. чи довго протримаються?

— Хочеш, піду подивлюся?

Вона готова!.. Та ні! ні! що за вигадка!.. коли він нагорі, нехай там і сидить! Бебер — розбалуваний котисько! йому на нас плювати й поготів!

— Докторе! докторе! зробіть хоч щось!

Знайшли-таки мене! дорачкували до мене вдовж розламу… навалюються на мене… просто згори на мене… майже на мене… Пані Туазель, Шармуаз, його жінка… Клео-Депастр і оті дві з-під ліфта, мої двійко гарпій… мовляв, невідкладно!

— Зробіть хоч щось!.. зробіть хоч щось!

Це вони про Дельфіну! тільки про Дельфіну! чому я нічого не роблю… не роблю заштрика…

— А ваш бальзам де? Га?

Починаю сердитися!

— А звідки в мене ампули? а звідки штрикалка?

А чоловік?.. де цей бик? я ж бо знаю! знаю! вага! показують мені, онде він!.. у помешканні консьєржки… обмацує собі голову, сидить долі… витягає з волосся скалки… бо в нього скляна шевелюра! повно скалок зі скляної кулі! з люстри! і кров сочиться з носа, як у мене щойно…

Саме тієї миті, пригадую, будинок починає хилитися… хилиться вперед! він так ще не хилився!.. згинається, буквально! «а-а-а!» кричать усі… дах завалюється на нас… з ринвами!.. уявіть, як хилиться!.. і меблі каскадами із вікон… лавиною! бах! трах!.. у фосфор!.. у потік на авеню… повно меблів, біс його бери!

А по авеню все пливе! потік лави! від Тертр через завулок Дельме… вся авеню Гавено, ушир!.. що тільки не пливе! ванни, шафи, кухні, казанки… усе рикошетить, гойдається… що з дерева, те палає… є на що подивитися!.. дивлюся собі, от і все… дивлюся, от… для очей це випроба, повірте!.. навіть коли отак лежиш долі, за голову тримаєшся…

— Ви нічого не робите! ви нічого не робите! ви наче з місяця впали, докторе!

Не падав я з місяця! але очі! задивився!.. засліпило… знову засліпило!

— Розбудіть його! він спить! спить!

Поспиш тут!..

Ляп! ляпас! плаф! ще один!..

Якщо поворухнуся, усе пропало…

— Докторе! докторе!

Ляп! Плаф!

— Геее! геее!

Стогну!.. бачать, що я реагую… тинь! динь! тепер кóпають!

— Докторе! докторе!

Це не Клео… не Шармуаз… це інший голос… це Норманс! знову Норманс! голову вже не обмацує, скалок з чуба не витягає… нависає наді мною… ага, у нього наче інший голос!.. зауважую… вже не слабенький голосочок… белькотливий… а голосина груба, огрядності до пари!.. голос інший, бо той був полиняв!.. зауважте, це цікаво! існує безліч спостережень, як голос міниться залежно від емоцій!

— З місяця? питає він… і відразу гух! кулаком у спину!.. Обертаюся!.. кулаком у живіт! цей знає, як мене збудити!.. щойно душив, а тепер лупить! і водночас волає…

— Докторе! докторе!

— Лілі! Лілі!

Уже несила крикнути!.. мекаю… гекаю… «бги!»… при кожному стусані! бо Норманс гукнув інших! «Нумо! Нумо!» аби допомогли! тинь! динь! шаленіють!.. десятеро… дванадцятеро?.. п'ятнадцятеро?.. кóпають гуртом!.. бух! гух! щоб я поліз удовж розколини… між стіною й розколиною…

— Рятуйте її, докторе! Рятуйте!..

Страшенно жалісливі… щоб я повернувся до потерпілої!..

— Рятуйте її, докторе! Рятуйте!..

І знову ногами!.. кóпають добряче! тепер руки! хапають за що можуть! не тільки за руки! усе мені викручують!.. я коли падав під ліфт, то подумав: «гаплик! усі рахунки підбито!» але де там! здорові були! ці луплять дошкульніше! гамселять не