Міхал Шьмеляк - Вники, Міхал Шьмеляк

поліцію жалю до пана не маю. Навіть радий, що є люди, які хочуть справедливості. Краще

зробити помилку, шукаючи її, ніж нехтувати нею, тому і не маю жалю.

– А от фургон мене збаламутив, він був весь зачищений. Я подумав, що, може, на нього там хтось

напав, а потім повісив.

Костельний знову замислився, пластик у його руках злегка скрипнув, коли він нервово стиснув його

пальцями.

– Це я все убрав у фургоні, — спокійно сказав він.

– Пан? – Косма мало не випустив з рук власний кухоль.

– Я.

– Але чому?

– Знаєш, звідки він взявся? Рубенс?

114

– Ні.

– Він блукав різними місцями, Єлєня Гура, сусідні села: Барчинек, Пасєчниця, Рибниця. Він ходив і

звертався до людей, показував фото сина. Спочатку всі хотіли допомогти, але після другого чи третього разу

побачили, що він божевільний. А таких люди бояться, бо не знають, що з ними буде далі, і зневажають, бо

кому така людина потрібна? Тут його прогнали, а там ще й по шиї дали. І ось одного разу взимку я їхав з

водієм, який віз лівого вугілля для опалення будинку настоятеля, ми їхали в "жукові". Дивлюся, а тут, у

Барчинеку, на перехресті стоїть на колінах хлоп у лахмітті. Там посередині якби то острівець, а на ньому, на

стовпі, Діва Марія, маленька капличка. А чоловік стояв на колінах, на зсунутому з дороги снігу, поклавши

голову на стовп. Замерзне, подумав я. Ми посадили його в кабіну, від нього несло пеклом. Як зі смітника.

– Ви врятували йому життя.

– Я висипав вугілля перед будинком пароха і відвіз хлопа до себе додому, бо трохи боявся, щоб

мене не побачив парох з таким лахмітником. Вдома ми з дружиною роздягнули його і викупали. Була

проблема з одягом, тому що ми з ним були, так би мовити, в різних вагових категоріях. Але моя жружина

політала по бабах і щось там принесла. Ми його годували. Він пив, їв, та ніби спав. Як немовля. Нічого не

казав, лише час від часу кликав Янека. Так звали його сина, про це всі знали, завдяки його розпитуванням по

селах. Він прожив у мене до весни. І з цим треба було щось робити.

– Ви не повідомляли про це в поліцію?

– Дорогенький мій, у них тоді були інші речі, про які варто було хвилюватися. Дільничний сказав, що

він здоровий хлоп, тож нехай береться за роботу. Насправді йшлося про те, що він зіпсував їм багато крові

пошуками свого сина, дзвонив у газети, на телебачення, всі повинні були вічно пояснювати. А коли дійшло

до діла, вони з посмішкою спостерігали, як чоловік перетворюється на божевільного. От, такі часи.

– Тобто він залишився з вами?

– Так. Навесні з парохом та іншими ми вирішили віддати йому старий фургон від лісорубів. Він

завжди був добре доглянутий, бо хлопи тікали від своїх баб і ходили туди на горілку, тож умови були

стерпні. І так він там жив.

– Але сина не знайшов?

– Хто там знає. Навіть коли й знайшов, з ним було важко розмовляти. Бо він, звичайно, говорити

вмів, але коли щось спам'ятало про сина, то місяць мовчав. Тому через деякий час ми перестали запитувати.

Ну, він так жив у нас, але, мабуть, через порятунок, я йому чомусь особливо сподобався.

Костельний знову задумався й випив пиво. Він подивився на порожній кухоль і кинув його перед

собою.

– Я принесу ще, — запропонував Косма, і чоловік кивнув. Поліцейський швидко вправився, і

незабаром вони сиділи з приємно холодними пластиковими кухолями, повними поганого пива.

– Тоді, навіщо пан очистив цей фургон? – нарешті спитав Косма.

– Він сам мене просив. Він сказав це так, ніби ми граємо в шахи, тому що йому це подобалося. Я не

дуже вмію, але за компанію можу грати. Тобто він це не спочатку сказав, а потім, коли вже трохи

влаштувався, і ми повісили картини.

– Пауля Рубенса49?

– Так, тому ми його так і почали називати. Якось він сидів у мене вдома, і була передача про

художників, про Рубенса та інших, імен яких я не пам’ятаю. І він це побачив, впав на коліна і дивився, як на

ікону, ніби перед цією капличкою тоді на роздоріжжі. Моя донька, старша, Єва, пан її не знає, побачила і

наступного дня купила ці картинки в канцтоварах в Єлєній Гурі, тільки надруковані на папері. Вона повісила

їх для нього в фургоні, і він наче божественне диво побачив. Ми думали, що у нього зовсім з головою

погано, але Євка десь у газетах прочитала про розшук його сина, що він професор від живопису. І ось через

півроку він сказав за шахами, що якщо