Міхал Шьмеляк - Вники, Міхал Шьмеляк

намагаються забруднити картонні лотки кетчупом, бо для ковбасок — лише гірчиця. Худий хлопець у

мундирі, що погано сидів на ньому, дав нам безкоштовно маринований огірок. Крадькома погляди решти

пожежників дали зрозуміти, що нашу присутність досить активно коментують за кулісами.

Майя з Космою сіли за один зі столиків, акустик нарешті змилосердився і завершив перевіряти звук, на сцену піднявся фолк-гурт, і після короткого оголошення розпочався концерт. Це навіть мало якесь

відношення до музики, але більше нагадувало варіацію протягом години на одну невизначену народну

пісню. Баби щось пищали, хтось бив у барабан, невисокий дідусь, в середньому кожні дві хвилини, свистів

на пальцях. Витримати було можна.

Ковбаски була і справді смачними, вони їли мовчки, бо розмовляти в какофонії звуків цілого ряду

підозрілих інструментів, які гурт витягнув на сцену, було важко. Тоді Косма взяв Майю під руку, і вони

48

ДПО – добровільна протипожежна охорона (Ochotnicza straż pożarna (OSP)).

113

підійшли до намету гуртка сільських господинь. Це був дуже гарний і широкий стенд, його обслуговували

Валясякова, пані Ігнація, пані Йозя та дві інші жінки.

У жінок були пироги, тістечка, хліб зі смальцем, різноманітні вареники, в тому числі, нібито місцеві

фірмовим – російські варениками з м’ятою, а також бігос, що підігрівався на місці, кава та чай. Прибулих

гостей зустрічала велика листівка, прикріплена до пластикового контейнера, про збір грошей на похорон

Рубенса. Косма вже приготував тисячу злотих з грошей, яку йому дав дядько, і акуратно кинув у банку. Він не

хотів, щоб це було помітно, але коли його господиня помітила рулон сотенних купюр, вона з усмішкою

подивилася на Косму, і на очах у неї виступила сльоза. Валясякова йому дуже подобалася, він, мабуть, міг би

навіть подружитися з такою чесною жінкою і допомагати їй у повсякденних справах, якщо буде потрібно.

Їх обдарували трьома картонними тацями з пирогом, варениками та хлібом зі смальцем. Вони

повернулися до столу й обережно з’їли все, звичайно ж, Майя була на першому місці. Косма озирнувся, людей робилося все більше, але ні Сільвії, ні Марека він ніде не побачив. Йому було дуже цікаво, як

розвиватиметься ситуація між ними. Однак він помітив худорляву фігуру на лавці для вболівальників, і, безсумнівно, це був Валенти з костелу.

– Майя, он там дядько сидить, мені треба піти перекинутися з ним.

– У чому справа?

– Вчора міліція його трохи помурижила через мене, і, як виявилося, безпідставно. Я повинен купити

йому пиво і вибачитися.

– Ой, чутливий пане, чоловіки, які вміють вибачатися, займають перше місце в списку моїх мрій.

– Я думав, що вже знаходжуся там.

– Ти повільно піднімаєшся, скоріше, повзеш.

– Якщо ти вже пропонуєш мені провести ніч разом все при моїй нинішній позиції, що станеться, коли

я досягну вершини?

– Знаєш, це я та, хто повинна досягти вершини, попереджаю. Піди купи йому пива. Якщо ти не

боїшся їхати пасажиром, ми разом поїдемо до мене, і я привезу тебе вранці.

– Дякую.

Він пішов купити два кухля розливного пива, а потім рушив до Валенти. Той сидів, тупо дивлячись на

святковий майдан, ймовірно, навіть не помічаючи приходу Косми. До себе він прийшов лише тоді, коли

поліцейський простягнув йому кухоль із пивом. Тут звуки зі сцени не так дратували, можна було мирно

поговорити.

– Я хотів вибачитися, – сказав Косма.

– Ти нічого не винен, — відповів костельний. – Він просто повісився.

– Я хотів вибачитися за ці справи з поліцією.

– А, тоді… – Валенти стишив голос.

– Я їм сказав, щоб вас допитали, мені здалося, що я вас там бачив, біля його фургону. Хтось тікав від

мене, а коли хтось тікає...

– Є щось на його совісті, — перебив його чоловік.

– Точно. І, можливо, я б і плюнув на це, але потім, коли побачив, як він висить на дереві, знаєте.

– Я знаю. – Чоловік раптом повернувся чоловік до Косми і цокнувся з ним пластиковим кухолем.

– Він пана любив, — сказав костельний після хвилини мовчання. – Пан йому насправді подобався.

Він сказав, що ти хороший. Той, хто шукає правду, не може бути поганою людиною, так він мені сказав. А

наступного дня повісився.

– Я шукаю правду і відчуваю, що пропустив ту єдину розмову з ним.

– Здається, це була зміна варти, — продовжував дядько, наче не чув Косми. – Він відчував, що

з'явився хтось, хто його замінить, бо він теж шукав правди, тільки про сина. І пан шукає цього священика, який нібито пропав безвісти.

– Може, це одна правда?

Валенти не відповів, випив чверть вмісту кухля.

– Я за ту