Ксана Рейлі - Несподіване весілля, Ксана Рейлі

Я не могла повірити, що мені вистачило три місяці життя з ним, щоб повністю переосмислити своє життя. Ще трішки й цей договір закінчиться, але я не хочу розлучення. Можливо, ми просто забудемо про нашу тупу угоду й будемо надалі жити як подружжя? Я не знала, чи Гордій хоче цього ж. Може, шлюб накладав на нього певні обов’язки? Але ж він був готовий до цього, коли планував весілля з Діаною. Він хотів одружитися з нею по-справжньому, то чому не захоче, щоб наш шлюб став правдою? Хоча наше з ним спільне проживання уже давно стало справжнім. Ми живемо, їмо та спимо разом. Інколи навіть душ приймаємо вдвох або ж ніжимося у ванні. Хіба не так поводяться усі пари?

Від моїх думок мене перервав дзвінок у ворота. Я насупилася, бо сьогодні у мене точно не мало бути гостей. Може, дідусь Гордія прийшов? Або ж його матір... Від однієї думки про зустріч з нею мене ледь не знудило. Вона б точно говорила мені різні неприємні речі.

Я поставила чашку з кавою на столик і попрямувала до воріт. Мої очі розширилися, коли я побачила знайому біляву голову. Злість повільно підіймалася вверх, віддаючи болем у голові. Я декілька разів стиснула руки в кулаки, бо вже готова була накинутися на цього придурка.

— Ей, Поліно! — сказав Ігор усміхнувшись. — Привіт.

— Навіщо ти приперся сюди? — прошипіла я, не стримуючи злості. — Звідки взагалі взяв адресу?

— Та хіба це має значення? Я просто хочу поговорити з тобою.

— Поговорити? — я мало не кричала. — Іди геть! Зараз же!

— Поліно, — почав Ігор та важко видихнув, — хоча б з поваги до нашого хорошого минулого, будь ласка, дозволь мені поговорити з тобою.

— Хорошого минулого? Ти зраджував мені з моєю подругою!

— Я усе поясню тобі. Повір, я тут не для того, щоб повернути тебе. Просто відчуваю себе виродком, бо так погано вчинив з тобою.

Я кинула на нього вбивчий погляд, але вже дозволила йому ввійти на подвір’я. Мене злила його присутність, і мені навіть захотілося, щоб Гордій був поруч. Він би точно захистив мене від Ігоря. Хоча я і сама могла себе захистити, але біля Гордія мені тепер кортіло бути слабкою.

— Поговоримо на терасі, — буркнула я та махнула рукою до столика.

Ігор не сперечався. Він попрямував туди й сів на вільний стілець. Я ж опустилася навпроти. Руки тремтіли чи то від нервів, чи то від холоду, тому я охопила долонями ще теплу чашку з кавою. Хлопець уважно дивився на мене блакитними очима. Я ж примружила свої, щоб він зрозумів, що в мене не надто хороший настрій.

— Ти змінилася, — спокійно сказав він. — Маєш чудовий вигляд.

— Знаю! — огризнулася я. — Ти для цього приперся сюди?

— Хочу попросити у тебе пробачення. Я... Я справді почав зустрічатися з тобою лише через твого батька. Та все ж ти подобалася мені, чесно. Я навіть не міг повірити, що така дівчина закохається в мене. Але ти закохалася.

— Я ніколи не кохала тебе! Ніколи, чуєш? Тому перестань говорити ці дурниці.

— Але ж ти хотіла вийти за мене заміж.

— Це була помилка! Знаєш, я справді думала, що в нас з тобою буде хороше майбутнє, але ти все зруйнував. І зараз я рада, що все склалося саме так.

— Розумію, — Ігор стиснув губи та опустив погляд. Він дещо знервовано поправив свою куртку. — Ми з Юлею плануємо поїхати за кордон і одружитися.

— Вітаю, — гаркнула я без краплинки болю. Мене більше не цікавило їхнє життя. — Я не бажаю тобі зла, хоча твоя зрада дуже сильно зачепила мої почуття.

— Твою гордість, — виправив мене хлопець. — Вона для тебе завжди була найважливішою.

— Я навчилася переступати через свою гордість, Ігорю. Інакше ти б не сидів зараз тут.

— І знову ж таки я хочу сказати, що бажаю тобі щастя. Бачив ваші фотографії. Ну, твої з цим гонщиком. Він підходить тобі.

— Так, підходить, — погодилася я та зробила ковток кави. — Більше, ніж коли-небудь мені підходив ти.

— Ти завжди була сильною, Поліно. Та все ж він допоміг тобі відкрити у собі слабкі сторони.

— Що ти взагалі знаєш про це? Ти — слабак! І не лише тому, що брехав та зраджував мені. Ти обманював ще й Юлю, хоча вона теж не краща. Мене втомила ця розмова. Іди геть!

— Я піду зараз. Просто не хотів, щоб наша історія закінчилася таким непорозумінням.

Я мало не засміялася. Непорозуміння? Він називає свій вчинок непорозумінням? Мені навіть не хотілося більше слухати його, тому я почала підійматися, щоб провести Ігоря до воріт.

Раптом мій телефон задзвонив. Я опустила погляд на стіл: на екрані висвітлився робочий номер одного з найпопулярніших журналів. Мої руки затремтіли в передчутті цікавих пропозицій. Я повинна відповісти, бо вони більше ніколи не перетелефонують мені. Глянула на Ігоря, а потім знову на телефон.

— Де у вас туалет? — спитав він, змушуючи мене скривитися. — Не можу терпіти уже.

— У будинку на першому поверсі, — пробурмотіла я. — Прямо по коридору, другі двері праворуч.

— Я швидко, — сказав хлопець.

Він поспіхом попрямував до будинку. Я роздратовано закотила очі, бо мені зовсім не хотілося, щоб Ігор був у цьому домі. Навіть якщо лише в туалеті. Я швидко прийняла дзвінок і не помилилася, коли думала, що в них є для мене пропозиція. Вони хотіли взяти інтерв’ю! Перше у моєму житті інтерв’ю. Я не могла відмовитися від такої можливості, тому одразу ж погодилася. Ми домовилися, що я повинна прийти завтра до них в офіс, щоб обговорити деталі. Я була така рада, що мало не стрибала, притискаючи телефон до вуха. Коли дзвінок завершився я приклала смартфон до своїх грудей і замріяно подивилася у небо. У мене буде змога поспілкуватися з журналістами, розповісти про себе, про свою кар’єру, про своє життя з Гордієм. Це так круто!

— Хороші новини? — заговорив за моєю спиною голос Ігоря.

Я вже й забула про його присутність. Він ледь усміхнувся мені, коли я глянула на нього.

— Упорався? — спитала я.

— Ага, — відповів він.

— Чудово! Тоді я проведу тебе до воріт.