Данило Туптало - Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало

до нього: "Поклич її до мене, щоб повеселився сьогодні". Коли прикликали її, прийшла до нього. Як побачив її святий у блудницькому уборі, ледве не все тіло його слізьми покрилося. Стримався, щоб не бути пізнаним від неї, бо, пізнавши, могла втекти від нього.

Сиділи вони й пили, почав загравати з нею сам цей дивний чоловік, вона ж відчула пахощі, що відходили від чистого й численними подвигами умертвленного тіла його. Тоді, згадавши перші дні повстримності своєї, зітхнула, просльозилась і каже: "О горе мені самій!" Гостинник же мовить: "Пані Маріє, тут пробуваєш оце другий рік із нами, і ніколи від тебе не чув таких слів та зітхання — що тобі тепер сталося?" Вона ж говорить: "Коли б померла раніше тих літ, блаженна була б". І тоді блаженний, щоб не пізнала його Марія, мовив до неї гострим словом: "Чи ж нині пом'янула ти гріхи свої, коли до мене прийшла?" Узяв же цяту і дав гостиннику, кажучи: "Друже, учини нам добру вечерю, щоб повеселитись у цей вечір із цією дівчиною, здалеку-бо прийшов заради неї". О, яка премудрість Бога ради! О, який розум духовний! О, яка безсумнівність заради потреби! Адже за п'ятдесят років іноцтва свого хліба до ситості не зажив ані води достатньо не пив. Тепер м'ясо їсть і вина п'є, щоб врятувати душу загиблу. Чини святих ангелів дивувалися на небесах такому розсуду того блаженного, великодушності й розумній раді: їв м'ясо й пив вино, щоб від скверни забрати потоплену душу. О премудрість премудрих! О розум розумних!

Після вечері та веселощів їхніх каже йому дівиця: "Пане, вставай і йди на ложе, поспимо там". Він же рече: "Ходімо!", і коли ввійшли, побачив там ложе велике, наслане високо, і сів на ньому та й каже до неї: "Зачини двері і прийди роззуй мене". Вона ж зачинила двері, прийшла до нього, він же мовить: "Пані Маріє, наблизься сюди до мене". Коли ж наблизилася вона, схопив її і тримав міцно, щоб не утекла, тоді поцілував її і, знявши шапку зі своєї голови, заплакав і сказав до неї: "Дитино моя, Маріє, чи не пізнала ти мене? Чи не я тебе виховав — що тобі сталося, о дитино моя! Хто тебе погубив? Де твій ангельський образ, що його ти мала, о дитя моє! Де повстримність твоя і плач сліз твоїх? Де неспання твоє і на землі лежання? Та ж ніби з висоти небесної до рову ти зійшла! О дитя моє, не повідала ти мені, коли зогрішила, щоб я прийняв покаяння за тебе із улюбленим моїм Єфремом? Пощо так учинила ти? І пощо уразила мене ти, в печаль видиму так укинула мене? Хто безгрішний є, хіба один Бог!"

Слухаючи, вона була як камінь бездушний у руках його, боячись, а заодно соромлячись. Знову рече блаженний: "Не говориш нічого мені, дитино моя Маріє, не говориш нічого мені, утробо моя! Чи не заради тебе прийшов я сюди? О дитя моє, я відповідаю перед Богом за тебе в день судний, я за гріхи твої покаяння на себе візьму!" До півночі так плакав, моливсь і повчав. Вона ж, здобувшись трохи на сміливість, мовить до нього, плачучи: "Не можу дивитись на тебе через сором лиця мойого, тож як можу молитися Богу, коли споганена є нечистими сквернами?" Він же говорить до неї: "Хай на мені буде твій гріх, о дитя! З рук моїх хай зніме Бог гріха твого, тільки ти послухай мене і піди — нехай повернемося на своє місце. І Єфрем за тебе Бога молить, о дитя моє! Помилуй старість мою, молю тебе, утробо моя! О дитя моє, встань і йди за мною!" Вона ж відповідає йому: "Коли знаєш, що можу покаятися, і прийме Бог молитву мою, то йду й припаду до твого преподоб'я і обцілую плесни ніг твоїх святих, що так милосердствували щодо мене і що прийшов сюди, аби мене вивести зі скверни цієї нечистої." І, поклавши голову на ноги йому, цілу ніч плакала й говорила: "Що тобі воздам за все, владико мій!"

Коли ж настав ранок, мовив до неї: "Дитино, встань та ходім!" Вона ж сказала до нього: "Маю тут трохи золота та одягу — що велиш щодо цього?" І рече блаженний: "Все покинь тут, бо то частка ворожа є". І встали та й пішли відтак. Посадив її на коня, вів, а сам перед нею йшов, радіючи; як пастир, коли знайде заблукле овеча і з радістю візьме його на рам'я своє, так і блаженний, радіючи серцем, ішов. І коли прийшли на місце своє, там її зачинив у внутрішній келії, де був він раніше, а сам пробував у зовнішній келії. Вона ж у веретищі волосянім зі смиренням та плачем, із повстрима-ністю та покірливістю інокувала старанно і, закликаючи Бога на поміч, каялася з великою щирістю. Таке було її покаяння і така молитва, що наше покаяння супроти того покаяння тінь є, і наша молитва супроти тієї молитви ніщо є. Бог же милосердний, не бажаючи жодному погинути, а щоб усі прийшли в покаяння, помилував рабу свою, котра істинно покаялася, і відпустив її гріхи їй. На ознаменування ж її прощення дав їй благодать цілити недуги тим, що приходять.

Прожив блаженний Аврамій ще десять років і, бачачи її велике покаяння, сльози, і пости, і труди, й старат-ливі до Бога молитви, утішився і славив Бога. По тому помер у Господі — заснув, маючи сімдесят літ від народження свого. На час же відходу його зібралося мало не все місто, і кожен із них старатливо наближався до чесного тіла його — і болящі зцілення діставали. Прожила ж ягниця Христова Марія після відходу дядька свого п'ять років у великій повстриманості, за сльозами молячи Бога день і ніч, так що ті, які часто проходили уночі мимо, чули голос плачу і ридання її безмірного, зупинялися, дивуючись, і прославляли Бога. Так цілковито розкаявшись і добровгодивши Богові, блаженна Марія з миром відійшла і нині, після зворушливих пла-чів, радісно веселиться зі святими у Господі, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той-таки день [пам'ять] преподобного отця нашого Аврамія, архімандрита Богоявленського Ростовського, нового Чудотворця

Преподобний отець наш Аврамій у юності своїй покинув батьків своїх, укупі й усе мирське сум'яття, узяв хреста свого й наслідував Христові, якого щиро полюбив. І став ченцем, учинився чистим пристанищем Святого Духа. Духу відтак плоть свою підкорив і