Річард Докінз - Сліпий годинникар: як еволюція доводить відсутність задуму у Всесвіті, Річард Докінз

частини хромосоми є так званими «гарячими точками» з високим оборотом генів — дуже високою локальною частотою мутацій.

По-третє, в кожному локусі хромосом, «гаряча» це точка чи ні, мутації в певних напрямках можуть бути ймовірнішими, ніж у зворотних. Це породжує явище, відоме як «мутаційний тиск», що може мати еволюційні наслідки. Навіть якщо, наприклад, дві форми молекули гемоглобіну (форма 1 і форма 2) є нейтральними з погляду відбору в тому сенсі, що вони обидві однаково добре переносять кисень у крові, мутації від першої до другої все одно можуть бути поширенішими, ніж зворотні мутації від другої до першої. У цьому випадку мутаційний тиск матиме тенденцію робити форму 2 поширенішою, ніж форму 1. Мутаційний тиск у конкретному локусі хромосоми вважається нульовим, якщо частота прямих мутацій у цьому локусі точно врівноважується частотою зворотних мутацій.

Тепер ми бачимо, що питання про те, чи є мутації насправді випадковими, аж ніяк не тривіальне. Відповідь на нього залежить від того, в якому значенні розуміти слово «випадкові». Якщо говорити про «випадкові мутації» в тому сенсі, що на них не впливають зовнішні умови, то ця заява спростовується рентгенівськими променями. Якщо думати, що вислів «випадкові мутації» означає однакову ймовірність мутації всіх генів, то на невипадковість мутацій указують «гарячі точки». Якщо ж вважати, що поняття «випадкові мутації» означає нульовий мутаційний тиск у всіх локусах хромосом, то мутації знову не є випадковими. По-справж­ньому випадковими мутації є, лише якщо вживати слово «випадкові» у значенні «жодного загального зсуву в бік покращення організму». Усі три типи справжньої невипадковості, які ми розглянули, безсилі зсунути еволюцію в напрямку адаптивного покращення на противагу будь-якому іншому (функціонально) «випадковому» напрямку. Існує й четвертий тип невипадковості, для якого це також справедливо, але трохи менш очевидно. Доведеться приділити йому деякий час, бо він усе ще збиває з пантелику навіть деяких сучасних біологів.

Є люди, для яких слово «випадкові» має, на мою думку, доволі химерне значення. Я процитую висловлювання двох опонентів дарвінізму, П. Сондерса та М.-В. Го, щодо їхнього уявлення про погляди дарвіністів на «випадкові мутації»: «Неодарвіністська концепція випадкової мінливості несе в собі ту велику помилку, що все збагненне є можливим». «Усі зміни вважаються можливими, причому всі однаково ймовірними» (курсив мій). Аж ніяк не поділяючи таку віру, я взагалі не розумію, як можна було б почати в це вірити, навіть теоретично! Як узагалі можна було б вважати, що «всі» зміни є однаково ймовірними? Усі зміни? Щоби дві речі чи більше були «однаково ймовірними», необхідно, аби ці речі можна було визначити як окремі події. Наприклад, можна сказати: «Голови і хвости є однаково ймовірними», бо розвиток голів і розвиток хвостів є двома окремими подіями. Але «всі можливі» зміни тіла тварини не є окремими подіями такого типу. Візьмімо дві можливі події: «видовження коров’ячого хвоста на один дюйм» і «видовження коров’ячого хвоста на два дюйми». Чи є вони окремими подіями, а тому «однаково ймовірними»? Чи, може, вони є просто кількісними варіантами однієї й тієї самої події?

Очевидно, що перед нами своєрідна карикатура на дарвініста, уявлення якого про випадковість є надзвичайно абсурдним, якщо не вкрай безглуздим. Мені навіть знадобився де­який час, аби усвідомити, що це карикатура, настільки вона була чужою відомому мені способу мислення дарвіністів. Але тепер я таки, здається, в ній розібрався і спробую пояснити її, бо вважаю її корисною для нашого розуміння того, що стоїть за доволі багатьма нібито запереченнями дарвінізму.

Мінливість і відбір працюють разом, породжуючи еволюцію. Дарвіністи кажуть, що мінливість є випадковою в тому сенсі, що вона не спрямована на покращення і що за тенденцію до покращення в процесі еволюції відповідає відбір. Можна уявити своєрідний континуум еволюційних доктрин із дарвінізмом на одному його краю та мутаціонізмом на іншому. Запеклий мутаціоніст вважає, що відбір не відіграє в еволюції жодної ролі. Напрямок еволюції визначається напрямком запропонованих мутацій. Наприклад, візьмемо збільшення головного мозку людини, що відбулося за останні кілька мільйонів років нашої еволюції. Дарвіністи кажуть, що мінливість, запропонована відбору мутацією, охоплювала особин із меншими мізками та з більшими й відбір віддав перевагу останнім. Мутаціоністи ж кажуть, що зсув на користь більших мізків був закладений уже в мінливості, запропонованій мутацією, — жодного відбору (або потреби в ньому) після запропонованої мінливості не було, а мізки стали більшими через зсув мутаційних змін у напрямку більших мізків. Якщо підсумувати, то ідея тут така: в еволюції стався зсув на користь більших мізків, який міг бути викликаний самим лише відбором (дарвіністський погляд) або самою лише мутацією (мутаціоністський погляд), причому між цими двома поглядами можна уявити континуум, своєрідний компроміс між двома можливими джерелами еволюційного зсуву. Проміжний погляд полягав би в тому, що стався якийсь зсув у мутаціях у бік збільшення мозку й відбір збільшував цей зсув у популяціях, які виживали.

Певна карикатурність спостерігається в уявленні про те, що мають на увазі дарвіністи, коли говорять, що в мутаційній мінливості відбору не пропонується жодного зсуву. Для мене як реального дарвініста це означає лише, що мутація не зсувається систематично в напрямку адаптивного покращення. Але для перебільшеного, карикатурного дарвініста це означає, що всі збагненні зміни є «однаково ймовірними». Якщо відкласти вбік логічну неможливість такої віри, на що вже вказувалось, ця карикатура на дарвініста начебто вірить, що організм є безмежно піддатливою глиною, готовою бути виліпленою всемогутнім відбором у будь-яку форму, якій той сприятиме. Важливо усвідомлювати відмінність між реальним дарвіністом і карикатурним. Для цього ми скористаємося конкретним прикладом того, чим відрізняються пристосування до польоту в кажанів і ангелів.

Ангелів зазвичай зображують із крилами, що ростуть зі спини, залишаючи їхні руки не вкритими пір’ям. Кажани, з іншого боку, так само, як птахи та птеродактилі, окремих передніх кінцівок не мають. Передні кінцівки їхніх предків переросли в крила й не можуть використовуватись (або можуть, але вони будуть при цьому дуже незграбними) для інших цілей, таких як утримання їжі. А тепер подивимось, якою могла би бути розмова між реальним дарвіністом і карикатурою на нього.

 

 

 

Сподіваюся, з мого боку буде не надто самовпевнено припустити, що читач не симпатизує ані мутаціоністові, ані карикатурі на дарвініста. Думаю, він погоджується з реальним дарвіністом, як, звісно, і я сам. Насправді такого карикатурного дарвініста в природі не існує. На жаль, деякі люди думають, що він існує, і вважають, що оскільки вони не згодні з ним, то не згодні й із самим дарвінізмом. Існує ціла школа біологів, які взяли моду говорити щось на кшталт того, що проблема дарвінізму полягає в його нехтуванні обмеженнями, які накладає ембріологія. Дарвіністи (і тут на сцені з’являється карикатура) думають, що якби відбір сприяв якійсь збагненній еволюційній зміні, то необхідна мутаційна мінливість неодмінно знайшлася б. Мутаційна зміна є однаково ймовірною в будь-якому напрямку: зсув забезпечується виключно відбором.

Але будь-який реальний дарвініст визнав би, що, хоча будь-який ген будь-якої хромосоми може мутувати в будь-який час,