Габріеле д'Аннунціо - Насолода

(лат.).

151

Для мене високі гори є почуттям (англ.).

152

Салмакіда (або Салмака) – в давньогрецькій міфології німфа, що жила над джерелом; коли там зупинився відпочити Гермафродит, злилася з ним в єдину істоту, порушивши обітницю невинності, дану Діані. Про цей міф розповідає Овідій у «Метаморфозах».

153

Лапо Джанні (†бл. 1328), Ґуїдо Кавальканті (бл. 1258–1300), Чіно да Пістойя (1270–1336) – поети болонської школи «Dolce Stil Nuovo» («нового солодкого стилю»), що сформувалась під впливом сицилійської школи поезії та тосканської поезії. Близькі до поетики трубадурів, вони оспівували високу любов до жінки. У своєму трактаті «Про народне красномовство» (1303–1305) Данте назвав їх трьома поетами, що досягли найвищих вершин у поезії народною мовою («vulgaris excellentiam»).

154

Лоуренс Альма-Тадема (1836–1912) – британський художник нідерландського походження, один з найбільш визнаних авторів вікторіанської доби; в основному писав картини на історичні та міфологічні сюжети.

155

12 вересня 1886 року (лат.).

156

Якопо Бароцці да Віньйола (звичайно його називають Віньйола) (1507–1573) – італійський архітектор та теоретик архітектури, один з протагоністів мистецтва доби маньєризму. Після смерті Мікеланджело добудовував собор Святого Петра. Його трактати впливали на розвиток європейської архітектури впродовж століть. Похований у римському Пантеоні.

157

Андре де Ла Вінь (бл. 1470 – бл. 1515) – французький поет, автор «Саду честі» – збірки поезій, балад, рондо (що включала, зокрема, й «Ресурс християнства» – опис походу Карла VIII в Італію) та книжки алегоричних і політичних поем «Містерія святого Мартина».

158

Троянда троянд (лат.).

159

Бартоломео Бандінеллі (1493 – бл. 1560) – італійський скульптор доби Ренесансу, учень іншого флорентійського майстра – Джованфранческо Рустичі, друга Леонардо да Вінчі (див.: Ліна Костенко, Сніг у Флоренції // Вибране, Київ, 1989).

160

Фонте Ґайя – монументальний фонтан і складна гідравлічна споруда, зведена на центральній площі Сієни – П’яцца дель Кампо – в 1346 р. Фонтан згодом, у 1419 р., прикрасив статуями Якопо делла Кверча (1374–1438), майстер флорентійського Ренесансу, попередник Мікеланджело за стилістикою своїх сповнених життя й експресії скульптур.

161

245-й сонет з «Канцоньєре» Петрарки.

162

Аттаванте дельї Аттаванті (1452 – бл. 1525) – італійський мініатюрист флорентійської школи; його Требник («Messale») 1483 р. зберігається в Ліонському соборі, а Требник 1485–1487 рр., намальований для короля Угорщини Маттіа Корвіно, – у Королівській бібліотеці Брюсселя.

163

Ліберале да Верона (бл. 1445–1530) – італійський мініатюрист веронської школи.

164

Ренесансний палац Скіфаноя, знаменитий своїми фресками, був збудований у Феррарі для однієї з найдревніших князівських династій Італії Есте, що правила Феррарою та Моденою більш як півтисячоліття. Назва «Schifanoia» походить від виразу «schivar la noia» – тікати від нудьги. Франческо дель Косса (бл. 1435–1477) та Козімо Тура (бл. 1430–1495) – провідні художники феррарської школи раннього італійського Ренесансу, що розписували палац.

165

Джан (Джованні) Лоренцо Берніні (1598–1680) – найвидатніший архітектор і скульптор італійського Бароко.

166

Настаджо дельї Онесті – герой Оповідки восьмої Дня п’ятого «Декамерона» Боккаччо.

167

Жак Калло (1592–1635) – французький гравер і художник, відомий своєю експресивністю та елегантністю.

168

Башта зі слонової кістки (лат.).

169

Духовна чаша (лат.).

170

Козімо дей Медічі (1389–1464) – «Pater Patriae», «батько Вітчизни», неофіційний правитель Флоренції, котрий перетворив Флорентійську республіку в династичну синьйорію і поклав початок пануванню династії Медічі; банкір, один з найбагатших людей тодішньої Європи, став визначним покровителем мистецтва, сприяючи тим самим розквіту Ренесансу.

171

Луїджі Родольфо Боккеріні (1743–1805) – італійський композитор і віолончеліст, майстер камерної музики, найвидатніший автор творів струнної музики в Південній Європі доби класицизму, цілковито оригінальний і вільний від канонів свого часу.

172

«Мирти» і «Аркуші з альбому» (нім.) – назви музичних збірок Роберта Шумана (1810–1856).

173

«Ніна, або ж Божевільна з кохання» (1789) – музична комедія Джованні Паїз’єлло (1740–1816), італійського композитора доби класицизму.

174

Леонардо Ортензіо Сальваторе де Лео (1694–1744) – італійський композитор, один з найвидатніших представників неаполітанської школи музики.

175

Жан-Філіп Рамо (1683–1764) – французький оперний композитор періоду Пізнього Бароко, клавесиніст та видатний теоретик, чиї трактати використовувалися навіть у ХХ ст.

176

Мітілена (Мітіліна) – основне місто острова Лесбос, звідки походила, зокрема, Сапфо (бл. 630 до н. е. – 570 до н. е.), давньогрецька поетеса, яку називають також Сапфо Мітіленська.

177

«Примітивні художники» – цей термін (з’явився у мистецтвознавстві кінця ХVІІІ – початку ХІХ ст.) визначає період середньовічного європейського живопису Кваттроченто між готикою та «модерною манерою» геніїв Відродження Леонардо, Мікеланджело, Рафаеля, що характеризувався особливою вишуканістю та спіритуалізмом.

178

Данте Ґабріель Россетті (1828–1882) – англійський поет та художник італійського походження, один із засновників «Братства прерафаелітів» (1848–1853), мистецького напрямку, в якому протест проти академізму й пуританства вікторіанської доби реалізувався через повернення в мистецтво стилістики пізнього Середньовіччя та раннього (дорафаелівського) Ренесансу (власне Кватроченто).

179

Про тип жіночої краси на картинах англо-голландського художника Альма-Тадеми згадував Д’Аннунціо й у своїх журналістських есе (вогняне волосся й обличчя мов з алебастру).

180

Кібела – анатолійське божество з Фрігії, що поширилося і в Давній Греції, – «Велика Мати», богиня природи і диких звірів, персоніфікує могутність і плодючість рослинного світу; її культ супроводжувався оргіастичними ритуалами.

181

В оригіналі – alerione: невеличкий орел без дзьоба й кігтів, зображений фронтально з відкритими і трохи опущеними крилами, типовий для французької геральдики.

182

Оберман – герой однойменного епістолярно-щоденникового роману (1804) французького письменника Етьєна Півера де Сенанкура (1770–1846), що втілює в собі інтелектуальний неспокій романтичного героя, «mal du siècle», «хворобу століття». Цей твір часто порівнюють з автобіографічним романом «Рене» (1802) засновника французького романтизму Шатобріана через екзистенційну самотність двох героїв, їхнє містичне дослідження меланхолійних лабіринтів власної душі.

183

Йдеться про так звану хрисоелефантинну техніку виготовлення статуй (в основному це були гігантські статуї богів), що практикувалась у Давній Греції: дерев’яний каркас обшивався пластинами з слонової кістки, а одяг, волосся, зброя виконувались із листкового золота. Статуї не збереглися, відомі з мармурових копій римської доби (статуя Фідія Зевса Олімпійського – одне з семи чудес світу).

184

Чудесна труба (лат.).

185

Головна суть (лат.).

186

Таддео Ґадді (бл. 1300–1366) – учень Джотто, майстер Треченто Центральної Італії, відомий, зокрема, своїми унікальними ефектами нічного світла та ліризмом зображень. Симоне