Максим Іванович Кідрук - Зазирни у мої сни

— Повірити не можу! — я нетерпляче облизав губу. — Що він розповів?

— Зізнався, що був щуром, тобто впродовж останніх п’яти років зливав інформацію про діяльність ФБР кільком наркокартелям на півночі Мексики. Один із кузенів Норвуда з 2003-го до 2008-ого був одружений із уродженкою Техасу Кортні Білукіді, яка 2002-го зустрічалася з Бенхаміном Арельяно Феліксом, тогочасним ватажком Тіхуанського картелю. 2002-го, коли Бенхаміна Фелікса арештували, Кортні повернулася до США, та після одруження не розривала зв’язків із картелем, що дало змогу мексиканцям вийти на Пейтона Норвуда. За словами Норвуда, його залякували й тільки згодом запропонували відсоток від трафіка, та я думаю, що це брехня. Більш імовірно, що Пейтон від початку спокусився на легкі гроші. Встановили, що йому належить будинок на березі Атлантичного океану на схід від Сан-Хуану, Пуерто-Рико, вартістю два з половиною мільйони доларів, а також дев’ять рахунків у панамських, мексиканських і пуерториканських банках на загальну суму більше ніж шістдесят мільйонів доларів. Він також виготовив пуерториканський паспорт на ім’я Тремейна Якобса[87].

Поступово все ставало зрозумілим, хоча в ту мить хвилювало мене зовсім інше:

— Як ви могли цього всього не знати?!

Ліза здвигнула акуратно підведеними бровами:

— Низка збігів. Кортні Білукіді зустрічалася з Бенхаміном Феліксом менше ніж місяць. Наші мексиканські колеги мали цю інформацію, та не вважали її важливою й не передали нам, тож повернення Кортні до Техасу пройшло непоміченим. До вчорашнього дня ми не підозрювали, ким була Білукіді до одруження. Пейтон Норвуд улаштувався на роботу до ФБР у січні 2003-го, за три місяці до знайомства його кузена з майбутньою дружиною, а тому під час проведення перевірки перед прийняттям на роботу нічого виявлено не було. Стосовно його будинку та рахунків… — Ліза Торнтон трохи роздратовано знизала плечима. — Дія Конституції США на території Пуерто-Рико обмежена. У пуерториканців власні правоохоронні органи, й нашою юрисдикцією вони не охоплені. Упродовж дванадцяти років Пейтон Норвуд більше ніж десять разів літав до Пуерто-Рико, проте ніхто його ні в чому не запідозрив. ЦРУ легко дізналося б про рахунки Норвуда, але Норвуд ніколи не цікавив їх.

— Як Норвуд пов’язаний із Даймондом?

— Це найцікавіше. Коли 2009-го Пейтон Норвуд очолив відділ протидії наркотрафіку через мексиканський кордон, Матео Кампо вже два роки був інформатором. Пейтон знав про нього і якийсь час намагався діяти так, щоб не викликати підозри. Звісно, довго так конспіруватися не вдавалося, й десь наприкінці 2010-го Кампо збагнув, що хтось із Бюро прикриває й убезпечує найбільші поставки наркотиків. За словами Норвуда, Кампо вирахував його в червні 2011-го. Того літа Пейтону доводилося кілька разів особисто видаляти надіслані Даймондом мейли. Спочатку Кампо не мав наміру доносити на Норвуда — мексиканцю було начхати на те, що коїться всередині ФБР. Проблеми почалися, коли Матео Кампо збагнув, що Норвуд докладає максимум зусиль для перетворення Сіналоа на картель номер один у Мексиці. Ідея була проста: випхати на перший план Сіналоа, а Тіхуану вивести в тінь. Бійці останнього мусили зачаїтися, щоби згодом, коли їх не сприйматимуть усерйоз, протягнути через кордон кілька грандіозних — найбільших за всю історію — партій кокаїну. Партія, перехоплена в бухті біля Сан-Хуан-де-ла-Коста, — це перша з таких. Коли Кампо усвідомив, що Норвуд допомагає картелю, який занапастив двох його братів, він вирішив виказати агента. Якось Норвуд дізнався про це й, запанікувавши, зіграв на випередження: злив Даймонда його соратникам. У Тіхуані не стали з’ясовувати, на кого конкретно доносив Матео Кампо, й через два дні Дієго Медран і Альваро Льйоренте відрізали йому голову.

— Отже, Кампо таки мстився.

— Так.

— А як же теракти?

— Тут досі не все зрозуміло. Проблема в тому, що вашому синові завадили та, як наслідок, ми отримали неповний лист і не знаємо всього, що хотів передати Даймонд. Говорити про це з Пейтоном марно. Він не вірить у Даймонда… тобто у Даймонда в голові вашого сина. Та припускаю, що Матео Кампо не без причини надіслав другий мейл особисто Норвуду. Напевно, поінформований про особливості запланованих терактів, він мав намір дописати щось таке, що підвело би Норвуда під одну із закладених бомб. Тобто спочатку він помстився Медрану та Льйоренте, а потім узявся за Норвуда, проте викрадачі вашого сина йому перешкодили.

Я повільно кивнув:

— Йому й так майже вдалося.

— Не знаю, як сталося насправді, та для мене це найбільш реалістичне пояснення, — Ліза кілька секунд супилася, а потім кисло всміхнулась: — Хай там як, ми повинні дякувати вашому Тео.

Я так само тоскно посміхнувся у відповідь:

— Навряд чи від нього багато залежало.

— Тоді я мушу подякувати вам — за те, що погодилися пройти через це.

Я хотів сказати, що моє «пройти» ще не закінчилось, але передумав. Навряд чи Ліза спроможна допомогти. Вона покрутила пальцями порожню чарку.

— Як думаєте, звідки Даймонд міг знати про камери довкола будинку?

Я хмикнув:

— Після всього, що відбулося, мене це якось не дивує.

— Може, й так.

Ми довго мовчали. Сонце сповзало до заходу, промені прослизали під дах веранди та сліпили. Тео робив вигляд наче не помічає нас.

— Що тепер буде з нами? — зрештою запитав я.

Ліза збагнула, що я маю на увазі. Ми обоє чудово розуміли, що безглуздо очікувати на нові передбачення від Матео Кампо.

— Вас ніхто не виганяє, — вона мружилась, шкіра довкола очей збиралася в зморшки, а кришталики здавалися відполірованими бурштиновими кульками. — Поки можете жити в цьому будинку. А далі… хочете — повертайтесь до України, хочете — залишайтесь у нас. У вас же є ґрін-карта. Отримайте американські права водія, підшукайте роботу. З вашими здібностями та знанням мови за кілька років ви без проблем отримаєте громадянство. Ви ж працювали у Zoom Support? Можу поклопотатися, щоб вас узяли в головний офіс компанії в Індіанаполісі.

— Дякую. Поки не потрібно. Я ще мушу все обміркувати.

Ліза підвелася.

— Упродовж найближчих двох-трьох місяців вас ніхто не чіпатиме. Відпочивайте. Вважайте це компенсацією за всі незручності, — спускаючись із веранди, вона обернулася: — До речі, доктор Далтон просив переказати: якщо раптом ви передума…

— Ні, — я не став дослуховувати, — це неможливо.

Ліза кивнула.

— Гарного вечора.

І зникла за рогом.

93

Як я почувався? Так, наче додивився кінофільм категорії В із нікудишньою, цілковито непродуманою розв’язкою. Ніби фінал, усе з’ясовано, та насправді нічого не вирішено. Я тепер знав, звідки прийшов Даймонд, але не уявляв, як примусити його піти.

Коли Ліза поїхала, я вклав Теодора спати та влаштувався у вітальні. Увімкнув телевізор, стишив звук і довго