Дейв Еггерс - Сфера

маємо глядачів у Великій Британії. — Закрутився другий лічильник і зупинився на цифрі «14 028 981». — Чудово. Згідно з нашою інформацією, паспорт цієї жінки анульовано багато років тому, тож Фіона, мабуть, перебуває у Великій Британії. Чи вірите ви, що чотирнадцять мільйонів британців і мільярд учасників у всьому світі зможуть знайти Фіону Гайбридж за двадцять хвилин?

Аудиторія аж заревіла, але Мей фактично не знала, чи це спрацює. І вона, загалом, не здивувалась би, якби нічого не вийшло або пошуки затягнулися на півгодини або й на цілу годину. Знову ж таки, завжди стається щось неочікуване, щось дивовижне, коли задіяно всю міць користувачів «Сфери». Була впевнена, що пошуки закінчаться вже до кінця обіду.

— Гаразд, усі готові? Засікаємо час. — У кутку екрана з’явився велетенський хронометр із шістьма цифрами, показуючи години, хвилини і секунди. — Тепер подивімося на групи, з якими співпрацюємо з цього питання. Покажіть нам Університет Східної Англії. — З’явилося трансляційне зображення, і всі побачили сотні студентів у великій аудиторії, почули схвальні вигуки. — А тепер подивімося на місто Лідс. — Виникла картинка площі, заповненої тепло вбраними людьми, а це означало, що там холодна і вітряна погода. — Маємо десятки груп по всій країні, що вже об’єднуються і працюватимуть, доповнюючи ресурси мережі. Всі готові? — Манчестерський натовп підніс руки і схвально закричав, студенти зі Східної Англії також.

— Чудово, — сказала Мей. — А тепер на старт, увага… марш.

Мей швидко опустила руку, і біля знімка Фіони Гайбридж з’явилося кілька колонок із коментарями, найпопулярніші — вгорі. Найвище опинився коментар від чоловіка на ім’я Саймон Генслі з Брайтона: «А ми справді хочемо знайти цю мегеру? Вона ж нагадує Опудало з Країни Оз».

Залом прокотився сміх.

— Гаразд. Тепер без жартів, — сказала Мей.

В іншій колонці — відсортовані за ревалентністю до справи фотографії користувачів. За три хвилини з’явилося двісті одне обличчя, більшість із них дуже подібні до Фіони Гайбридж. А тим часом на екрані йшов підрахунок голосів користувачів щодо того, яке з облич найбільше схоже на Фіону. За чотири хвилини кількість кандидаток зменшилася до п’ятьох. Одна в Бенде, що в Ореґоні. Інша у Банфі, що в Канаді. А ще одна у Ґлазґо. А тоді сталася дивовижа, яка стає можлива, коли вся «Сфера» береться за одну справу: дві фотографії, здогадалися глядачі, зроблено в одному і тому ж місті: у Кармартені, що у Вельсі. З обох фотографій дивилася одна і та сама жінка, на вигляд точнісінько як Фіона Гайбридж.

Уже за півтори хвилини хтось її упізнав. Жінку звали Фатіма Гіленскі, і аудиторія вирішила, що саме в цьому напрямку і слід рухатися. Якщо хтось хоче зникнути, то чи повністю він змінить своє ім’я, чи йому спокійніше з колишніми ініціалами; якщо нове ім’я значно відрізняється від попереднього, це обов’язково збиватиме з пантелику випадкових переслідувачів, але дозволить використовувати особистий підпис лише з незначними змінами.

Сімдесят дев’ять глядачів жили у самому Кармартені або десь неподалік міста, і троє з них надіслали пости, твердячи, що бачать її мало не щодня. Також доволі обнадійливо, але потім у коментарі, що швидко вистрелив на перше місце, отримавши сотні тисяч голосів, особа на ймення Ґретчен Карапчек зі свого мобільного телефону повідомила, що працює з жінкою зі світлини у пральні під Свонсі. Аудиторія веліла Ґретчен знайти ту жінку негайно і зняти її на відео чи сфотографувати. Ґретчен одразу увімкнула відео на телефоні — і хоча мільйони людей перевіряли інші наводки, — більшість глядачів майже не мало сумніву, що Ґретчен таки знайшла утікачку. Погляди Мей та її аудиторії були прикуті до картинки з камери Ґретчен, що петляла поміж величезних паруючих машин, а її колеги здивовано поглядали на жінку, поки вона швидким кроком прямувала лунким приміщення і дедалі ближче підходила до худої згорбленої жінки, яка викручувала простирадло між двома масивними валиками.

Мей зиркнула на годинник. Шість хвилин тридцять три секунди. Не сумнівалася — це Фіона Гайбридж. Щось було таке у формі її черепа, у манерах, а тепер, коли вона підняла очі і побачила, як до неї підпливає камера Ґретчен, — стало ясно, що відбувається щось дуже серйозне. Це не погляд чистого подиву чи розгубленості. А погляд тварини, спійманої за мародерством на смітинку. Дикий погляд провини та впізнавання.

На секунду Мей затамувала подих: здавалося, що жінка ось-ось здасться і заговорить із камерою, зізнається у злочинах і визнає, що вона попалася.

Натомість та побігла.

Добру хвилю Ґретчен стояла, а її камера тільки й показувала, як Фіона Гайбридж — тепер у цьому не було жодного сумніву — втікає залом пральні, а потім сходами нагору.

— Наздоганяй! — нарешті зарепетувала Мей, і Ґретчен Карапчек та її камера погналися за Фіоною Гайбридж. Спочатку Мей нервувала, бо могло так статися, що знайдена злочинниця-втікачка швидко відірветься від неповороткої колеги, і спроба провалиться. Несамовито стрибала камера вгору бетонними сходами, потім коридором зі шлакоблоків, аж нарешті наблизилася до дверей із маленьким квадратним віконцем, крізь яке виднівся клапоть білого неба.

Коли двері відчинилися навстіжень, Мей із великим полегшенням побачила, що Фіона Гайбридж притиснута до стіни — її оточили з десяток людей, і майже всі тримали в руці спрямовані на неї телефони. Жодної можливості для втечі. Дике обличчя, одночасно нажахане і зухвале. Здавалося, вона шукає прогалину в натовпі, шпарину, крізь яку можна вислизнути.

— Попалася, дітовбивце, — сказав хтось у натовпі, і Фіона Гайбридж опустилася долі, затуливши обличчя руками.

За лічені секунди зйомка, здійснена людьми з натовпу, вже перекочувала на екран Великої зали, а глядачі могли побачити Фіону Гайбридж у мозаїці відеозаписів із різних телефонів — її холодне, тверде обличчя було знято з десятка ракурсів, і всі вони підтверджували її провину.

— Лінчуймо її! — заволав хтось біля пральні.

— Хай не займають, — сказав Стентон у вухо Мей.

— Не чіпайте її, — закликала Мей натовп. — Поліцію викликали? Констеблів?

Кілька секунд потому завили сирени, і, побачивши, як два авто метнулися на автостоянку, Мей знову звірила час. Коли четверо поліцейських дісталися Фіони Гайбридж і наділи їй наручники, хронометр на екрані Великої зали показував 10 хвилин 26 секунд.

— Думаю, по всьому, — сказала Мей і зупинила таймер.

Аудиторія вибухнула оплесками і схвальними вигуками, і вже за секунди весь світ вітав учасників затримання Фіони Гайбридж.

— А тепер відключімо трансляцію, — сказав Стентон. — В інтересах збереження її гідності.

Мей повторила наказ технікам. Трансляцію припинили, екран знову став чорний.

— Що ж, — сказала Мей аудиторії. — Насправді все виявилося доволі просто, навіть я собі такого не уявляла. І ми задіяли лише кілька інструментів, що є в розпорядженні світу.

— А спробуймо ще когось знайти! — вигукнув хтось у залі.

Мей усміхнулася.

— Та можемо спробувати, — сказала вона і поглянула на Бейлі, який стояв за лаштунками. Він стенув плечима.

— Може, не злочинця-втікача, — сказав Стентон їй у вухо. — Спробуймо пересічного громадянина.

Обличчя Мей розплилося в усмішці.

— Ну