Джеймс Еллрой - Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой

похмурому настрої — читала усе, що змогла дістати про Реймонда Дітерлінґа, і набиралася хоробрості попроситися до нього на роботу. Навіть новина про знайдену зброю її не розрадила, хоча це й означало, що потреби у її свідченнях у суді вже не було. Її рани на тілі загоювалися, волосся відростало, синці сходили, фізичний біль більше не дошкуляв. Але забути того, що сталося, вона не могла.

Задзвонив телефон; Ед підняв слухавку. Почулося характерне клацання — це Інес підійшла до паралельного телефона в спальні.

— Алло?

— Ед, це Расс Міллард.

— Слухаю, капітане.

— Синку, для сержантів я вище — я просто Расс.

— Рассе, чув про тачку і дробовики? Здається, з «Нічною совою» розібралися.

— Не зовсім, я саме тому й телефоную. Я щойно говорив зі знайомим лейтенантом зі служби шерифа, він працює в Управлінні в’язниць. Передав мені чутки. Мовляв, Дадлі Сміт із Бадом Вайтом збираються вибити зізнання із наших хлопців. Завтра рано вранці. Я розпорядився перевести їх в інший корпус, аби Сміт із Вайтом до них не дісталися.

— Господи Боже.

— Спаситель наш. Синку, є в мене план. Ми з’явимося до них іще раніше, покажемо їм нові докази і спробуємо дістати зізнання в законний спосіб. Ти будеш поганим копом, а я зіграю доброго.

— О котрій? — відповів Ед, поправляючи окуляри.

— Скажімо, о сьомій.

— Гаразд.

— Синку, май на увазі, що після цього матимеш нового ворога — Дадлі.

Знову клацання у слухавці. Інес від’єдналася.

— Значить, хай так і буде. До завтра, Рассе.

— Добре поспи. Треба, щоб ти був у формі.

Ед поклав слухавку. У дверях стояла Інес, на ній був його халат — завеликий для неї.

— Ти не зробиш цього зі мною.

— Підслуховувати негарно.

— Я чекала на дзвінок від сестри. Екслі, ти не можеш так зі мною вчинити.

— Ти хотіла, аби вони пішли до газової камери, — вони туди вирушать. Ти не хотіла свідчити у суді — тепер я сумніваюся, що тобі доведеться свідчити.

— Я хочу, аби їм було боляче. Я хочу, щоби вони страждали.

— Ні. Це неправильно. Цей випадок вимагає абсолютної справедливості.

— Тобі справедливість пасує, — засміялася вона, — як мені — твій халат, pendejo.

— Ти отримала те, що хотіла, Інес. Розплата вже близько, а тобі слід почати опікуватися власним життям.

— Яким життям? З тобою? Ти ніколи на мені не одружишся, а ставишся до мене із такою повагою, що я ледве не пищу від захвату. А потім, коли я вже майже переконуюся, що ти щирий і добрий, щось таке як учвариш, що я сиджу і думаю: «Madre mia,[16] як я могла бути такою дурною?» А тепер відмовляєш мені навіть в цьому? У такій дрібниці?

— Над цією справою, — відповів Ед, підіймаючи звіт, — пахали кілька десятків людей. Ці тварюки здохнуть іще до Різдва. Todos,[17] Інес. Absolutomende.[18] Хіба ж цього не досить?

— Ні, — засміялася вона страшним сміхом. — Десять секунд — і вони просто заснуть? Вони мене шість годин били, трахали і пхали в мене різні предмети. О ні, не досить.

Ед підвівся.

— Отже, ти дозволиш Баду Вайту розвалити справу. Інес, я переконаний, що все це підлаштував Елліс Лоу. Він думає лише про те, як влаштувати шоу, показове судилище, і здатен пустити котові під хвіст заради цього все, чого ми досягли. Ти ж розумна, подумай.

— Сам подумай, зрозумій, у чому річ. Ці чорні помруть — так має скінчитися. А я — свідок, до якого більше нікому немає діла, так що завтра офіцер Вайт трохи за мене помститься. Заради справедливості.

— Вайт — це ганьба поліції, — стиснув кулаки Ед, — огидний бабій.

— Ні, це просто хлопець, який називає речі своїми іменами і не сциться у штани, думаючи, як це позначиться на його майбутньому.

— Він — лайно. Mierda![19]2

— Значить, хай краще буде лайно. Екслі, я тебе наскрізь бачу. Тобі начхати на справедливість, ти думаєш тільки про себе. І завтра ти збираєшся зробити це лише для того, аби втерти носа офіцерові Вайту, і робиш це лише тому, що розумієш: він знає, що ти насправді за фрукт. Ти поводишся так, ніби хочеш кохати мене, але не даєш мені нічого,