Джеймс Еллрой - Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой

— Так, з Веронікою Лейк.

Вона відчинила йому двері — і справді, як дві краплі води схожа на Вероніку Лейк: довга сукня в блискітках, світлі пасма закривали одне око.

— Якби ти попередив, що прийдеш, я б убезпечила тебе від цього безглуздого вигляду.

Вона була виснаженою, волосся біля коренів уже було натурального, темного кольору.

— Важкий виїзд?

— Інвестиційний банкір, з яким Пірс намагається налагодити стосунки.

— І ти удавала, ніби тобі добре?

— Його ніщо не цікавило, крім нього самого, так що й удавати нічого не довелося.

Бад засміявся.

— Ось виповниться тобі тридцять — і будеш це робити тільки для власного задоволення.

Лінн нервово засміялася, подумавши, що, може, треба торкнутися його аби хоча б кудись подіти свої руки.

— Якщо чоловік не вдаватиме із себе Алана Ледда, то отримає.

— І що, варто її дочекатися?

— Ти й сам знаєш, що варто, а ще тобі цікаво, чи Пірс не велів мені, бува, поводитися із тобою делікатніше.

Бад не знав, що на це відповісти.

— Мені подобається, що ти й про це подумав, — взяла його руку Лінн, — і ти мені подобаєшся. Якщо зачекаєш на мене трохи у спальні, змию із себе і Вероніку Лейк, і того банкіра.

Вона повернулася до нього голою, волосся її було вологе. Бад змусив себе не поспішати, цілував її довго й повільно, ніби ця самотня жінка була його останньою любов’ю. Лінн підігрувала йому своїми пестощами та поцілунками. Бадові здавалося спершу, що вона і зараз виконує роль.

Але Лінн тихенько застогнала, поклала його долоні собі на груди, задавши ритм рухам його пальців. Бад слухався її, відчуваючи, як вона дедалі частіше дихає, бо зрозумів, що ось вона, справжня. Настільки справжня, що навіть перестала усвідомлювати себе саму.

— Увійди, — почув він тихе благання, — увійди в мене.

Він перекинув її на ліжко й увійшов, не перестаючи пестити її груди так, як вона його навчила. Лінн обхопила його ногами, рухаючись йому назустріч стегнами, вони переплелися в обіймах, і він, зробивши кілька пронизливих рухів, занурився обличчям у її темне й вологе волосся.

Потім вони відпочивали й розмовляли. Лінн переповідала йому своє життя, починаючи від шкільних років у містечку Бісбі, в Арізоні. Бад розповідав про «Нічну сову» і про те, що частенько доводиться працювати кулаками: мовляв, його це все уже вкрай дістало.

— То на хрін таку роботу, — відповіла Лінн.

Він не знав, що відповісти, тому просто розповідав далі — про Дадлі Сміта, про малолітню повію, яка в нього втріскалася, про те, як він мріяв розкрити справу «Нічної сови», аби обставити хлопця, якого він ненавидів. Лінн відповідала йому ніжними дотиками; Бад сказав, що вирішив покинути розслідування убивства Кеті, бо після нього йому почало зовсім клямку зривати — як у випадку із Двайтом Жілеттом. Лінн намагалася вивідати в нього щось про родину, але він у відповідь на всі її намагання казав лише: «Немає у мене родини». Бад розповів їй усе, що приховав на роботі: про Кеткарта, про обшук в його помешканні, про його плани продавати порнуху, про телефонний довідник Сан-Бернардіно із закладкою на розділі «Друкарні», про братів Енґлеклінґів, із появою яких з’явилася надія, і про те, як потім вона розтанула, коли стало зрозуміло, що бійню в «Нічній сові» влаштували швидше за все ті чорномазі. Він знав, що Лінн розуміє, у чому тут справа. Розуміє, що насправді він тупенький, що насправді — ніякий він не детектив із Відділу убивств, а великий бик, якого взяли, аби залякувати підозрюваних. Згодом говорити вже не стало про що й Бадові зробилося неспокійно: тепер він злився сам на себе, що розпатякав стільки всього зайвого. Здавалося, Лінн вловила цей його настрій: вона схилилася до нього й почала пестити ротом. Бад гладив її волосся, ще трохи вологе після душу, щасливий з того, що з ним їй не треба нічого вдавати. 

Розділ 37

Докази — особисті речі жертв, знайдені неподалік готелю «Тевір», «меркурій» Коутса і зброя в ньому плюс результати експертизи, які підтвердили, що постріли в «Нічній сові» було зроблено саме з неї. Та ніяке у світі журі присяжних не посміє не відправити цих трьох чорномазих у газову камеру. Справу «Нічної сови» розкрито.

Ед сидів за кухонним столом і писав звіт — останній звіт для Паркера. Інес була у спальні — тепер її спальні, — але йому так і не вистачило духу просто сказати їй: «Просто дозволь мені спати з тобою, подивимося, як буде далі, може, когось дочекаєшся кращого». Останнім часом вона перебувала в