Катерина Дако - Зламати ляльку Loly, Катерина Дако

* 15.1 * Такий собі хепіенд

 

Поверталися вони разом. Та й взагалі майже весь час після того, як Гордій сказав, що кохає її, були разом.

Кохає... Чомусь Лола жодної хвилини не сумнівалася в щирості його слів. Адже він не повинен був їх говорити. Але якщо вже сказав...

Вона знову і знову відтворювала у пам'яті той легкий, майже невагомий поцілунок. І ту межу, яку не перейшов чоловік у поцілунку. А потім – слова. Що лишали надію на майбутнє. Що допомагали рухатись далі, жити далі. Що розправляли крила за спиною?

Як їй треба було почути їх...

Так, тепер Лола вже не сумнівалася, що вчинила правильно, дозволивши Гордію знову наблизитися. Вона більше не відчувала себе приниженою, розтоптаною, забрудненою в багнюці. Навпаки, було почуття потреби, бажаності, захищеності. Навіть якщо це лише ілюзія. Неважливо. Але це зараз саме те, що дозволить швидше зализати рани.

 

- Сьогодні відпочивай, - сказав Гордій, коли таксі зупинилося біля її під'їзду. - А завтра я б хотів запросити тебе на вечерю.

Лола невпевнено поглянула на чоловіка.

- Я...

Тепер настала черга Гордея дивуватися.

– Що?

- Не знаю. Я завтра влаштовуватись на роботу йду. Як там піде...

- Та як би не пройшло, все одно вечерю ніхто не скасовував. Я заїду за тобою о восьмій.

Вони обоє зрозуміли, що це прозвучало саме так, як раніше, коли вони грали за його правилами.

Лола опустила голову і затихла.

- Будь ласка... - почула вона невпевнений голос. - Я на тебе чекатиму... Дуже...

Але Лола дивилася під ноги. Потім мовчки вийшла з машини.

Ось знову... Все повторюється.

Щойно щось не за його - Гордій знову стає владним.

Знову командує. І це при тому, що він нібито намагається налагодити з нею стосунки. А що буде згодом? Коли вона знову здасться?

Він сказав, що змінився. Лола бачила, що справді деякі зміни у чоловікові відбулися. І що він кається, було зрозуміло.

Але характер у такому віці не зміниш. Це як змінити розмір взуття. Все одно колись темперамент візьме своє. І що? Знову покарає її, коли буде в неосудному стані? Знову випоре? Чи ще що вигадає?

Знову влаштує ігри за його правилами?

Чи готова Лола до цього?

Їй хотілося залишитись однією. Хотілося обдумати ситуацію, що склалася.

З одного боку, вона розуміла, що не пробачивши Гордія, не зможе далі жити. Далі рухатись. Тому що ця гіркота та образа будуть тягнути її назад, не даючи розвивати нових відносин. З Гордієм чи з іншим чоловіком.

І ще вона все одно продовжувала його кохати. Це теж стало зрозуміло по серцю, що тремтіти, варто їй було побачити чоловіка, по відчайдушній спразі ласки, по солодкому спазму між стегон при його дотику.

Треба бути чесною сама із собою.

Вона любить і хоче його. Все ще.

Так, може, це якась патологія. Мазохізм. Але їй досі потрібний цей чоловік. Не просто щоб зцілити рани. А щоби знову стати щасливою.

Однак Лола тепер виразно розуміла, що їй потрібна саме нова модифікована версія Гордія. А не той владний домінант, який чув тільки себе й наслідував лише свої бажання. Це вже стало очевидним, що з таким чоловіком вона щастя не знайде.

Але чи змінився Гордій настільки, щоб дати їй нові емоції, нове відчуття "я"? Не втоптаного брудним черевиком в асфальт, а піднесеного відчуття ніжної та бажаної, дорогоцінної та тендітної жінки?

Звичайно, час все розставить на свої місця. Але Лолі треба було погоджуватись чи не погоджуватися на щось зараз. На вечерю, на спілкування, на стосунки. Потім, ясна річ, мова зайде про секс...

А дівчина не знала, чи вона готова до всього цього. Нехай не одразу. Нехай поступово.

Але поки що вона справді не мала довіри до Гордія. До того, що він не скривдить, що підтримає, що в потрібний момент вислухає, а не заткне рота кляпом. Що не ставитиме знову над нею експерименти сексуального характеру, не буде підкладати її під інших чоловіків...

Так, він сказав, що кохає. Напевно, справді кохає. Але чи вистачить цього кохання, щоб побудувати абсолютно нові відносини? Де вона не буде лялькою! Де з нею не розважатимуться!

Все було так складно... Хотілося закритися від цих думок, сховатись у будиночку, не брати участі, подивитися на все ніби збоку.

А ще хотілося мати право на помилку. Щоб потім, відмотавши все назад, мати можливість зробити інакше. Не дати відбутися фатальним подіям...

Ближче до вечора Лолу відвідали вже зовсім інші думки. Майже протилежні першій реакції на наказний тон Гордія.

Ось він сказав, що о восьмій заїде. Це добре чи погано? З одного боку – знову командує. Знову намагається керувати.

Але якщо подивитися з іншого боку. Він чоловік. Владний та гордий. І саме таким вона його й покохала. І те, що він прийматиме рішення, що іноді стосуються і її - це цілком нормально. На те він і чоловік. Не може ж він з приводу та без приводу до неї за схваленням бігати. Навіть коли йдеться про них двох.

Ось вона тоді злякалася, що він вирішив усе за неї. Вирішила, що владний домінант їй не потрібний. Але якщо так подумати – а підкаблучник їй потрібен? Захотіла б вона бути супутницею чоловіка, котрий за кожним словом біжить до неї.

"Лола, ми сьогодні підемо вечеряти в ресторан? А о котрій?"

"Лола, мені сьогодні білу чи блакитну сорочку одягнути?"

"Лола, ми сьогодні сексом займатимемося?"

І так щодня... Або ось ще:

"Лола, мені зробити тобі пропозицію?"

Цього вона хоче від нього?

Де та золота середина, коли чоловік і жінка виступають як партнери, як соратники, не пригнічуючи один одного, а маючи право на свою думку, свої рішення?

Чи варто боятися, що чоловік, якому за тридцять, який керує успішною компанією, повідомлятиме, що заїде за нею о восьмій?

Ні, ну реально, чого вона тоді так злякалася? Адже він потім сам зрозумів, як це прозвучало, та уточнив, попросив. Звісно, ​​у них не вийде з першого разу побудувати ідеальні відносини. Але у кого вони ідеальні?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍