Анатолій Чабан - Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.

Щоб розібратись у ситуації, що склалась, на поле бою прибув командир дивізії полковник 3. І. Ревенко, якого було тяжко поранено осколком снаряда в груди. 16 лютого 1944 року він помер у шпиталі. Посмертно нагороджений орденом Леніна.

Під час бою воїни 654 стрілецького полку взяли в полон німецького унтер-офіцера та чотирьох солдатів, які показали, що серед німецьких вояків є такі, хто заживо себе хоронить, але багато й тих, хто вірить у свою перемогу.

14-15 лютого війська 202 стрілецької дивізії знову намагались оволодіти Хильками. Можна навести багато прикладів героїчних дій солдатів і офіцерів у ці дні. Так, командир артилерійської батареї 652 артилерійського полку старший лейтенант В. Л. Родзян, вийшовши за бойові порядки своєї піхоти, корегував вогонь батареї, завдяки чому батарея знищила два кулемети противника. Командир батареї був убитий німецьким снайпером. Старший лейтенант Мордасов та його заступник зі стройової частини з вигуками «Ура!», «За Батьківщину!» кинулись вперед, піднімаючи в атаку бійців батальйону. Вони черговий раз увірвались у село. Близько тридцяти хвилин тривав жорстокий бій. Противник тричі переходив у контратаки. Після третьої контратаки червоноармійці змушені були відступити.

Рядовий Садиков з першого стрілецького батальйону 645 стрілецького полку під час бою був поранений в руку, але продовжував вести вогонь. Знищив 8 солдатів противника. Поле бою залишив після другого поранення.

Однак окремі прояви сміливості і відваги не могли забезпечити успіху. Загальна організація наступу була вкрай незадовільною, що пояснюється кількома причинами:

1. Артилерійська підготовка перед наступом піхоти не проводилась. Через погану видимість артилерія вела вогонь не прицільно, а по площинах, тому вогневі точки противника не були подавлені.

2. Через непрохідність доріг транспорт дивізії не справлявся з підвезенням боєприпасів до бойових позицій.

3. Відсутність зв’язку в батальйонах не дозволяла їх командирам оперативно віддавати команди особовому складу.

4. Лише в останні два дні Корсунь-Шевченківської операції дії піхотинців підтримували танки та САУ 27 окремої гвардійської танкової бригади.

За бойовим донесенням командира 1317 стрілецького полку, піхотинцям доводилось протистояти не лише піхоті противника, а й танкам та САУ.

За 6 днів боїв у районі Хильок 202 стрілецька дивізія втратила вбитими понад 900 воїнів.

У районі Нової Буди та Комарівки намагались потіснити противника підрозділи 62 гвардійської, 180, 254 стрілецьких дивізій, 5 гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу, 29 танкового корпусу, 22 гвардійської танкової бригади, 11 та 27 окремих гвардійських танкових бригад.

12 лютого 11 гвардійська кавалерійська дивізія досягла району Сухин та Нової Буди. Через кілька годин сюди ж підійшла 12 гвардійська кавалерійська дивізія. У другій половині дня вони розпочали наступ. Їм вдалось оточити Нову Буду, а наступного дня оволодіти південною частиною села.

Того ж дня о 14 годині дві бригади 29 танкового корпусу були повернуті на північ для ліквідації прориву противника. Одна бригада вела бойові дії на підступах до Шендерівки, інша — підтримувала кавалеристів у районі Нової Буди.

Також 12 лютого 180 стрілецька дивізія завершила передислокацію з району Квіток, Глушок до Комарівки, де разом з 492 мінометним та 298 самохідно-артилерійським полками, частиною сил 33 гвардійської мінометної бригади та танковим батальйоном 22 гвардійської танкової бригади розпочала наступ. Впродовж дня було знищено 6 танків та близько 200 солдатів і офіцерів противника. 13 лютого у бій за Комарівку вступили кавалеристи 63 кавалерійської дивізії.

13 лютого 337 стрілецька дивізія, підтримувана 480 армійським мінометним полком, 16 гвардійським мінометним полком, розпочала бої за очищення Склименець. Наступного дня підрозділи дивізії разом зі 159 укріпленим районом вибили противника з цього населеного пункту і на деякий час відновили положення в районі Хирівки.

14 лютого у Новій Буді та Комарівці точились кровопролитні вуличні бої. Про їх характер свідчить, зокрема, оперативне зведення командування 12 гвардійської кавалерійської дивізії: «47 гв. КП (кавалерійський полк. — Л.О.) о 6 годині 30 хвилин перейшов у наступ, до 12 години просунувся вперед на 200 м, звільнив від противника 6 будинків (у Новій Буді. — Л.О.). Долаючи опір противника, знищуючи будівлі разом з німецькими солдатами, вийшов на північно-східну околицю села, де й закріпився. 43 гв. КП до 12 години просунувся на 250 м, звільнив 15 будинків, а до 20 години — вулицю на північній околиці села».

За день підрозділи 5 гвардійського Донського козачого кавалерійського корпусу в районі Нової Буди та Комарівки відбили 9 контратак противника.

У Комарівці обидві сторони також боролись за кожний будинок, за кожну вулицю. Будинки ставали бастіонами, які піхотинцям, кавалеристам, танкістам доводилось брати штурмом. Зокрема, 21 стрілецький полк 180 стрілецької дивізії, маючи 800 осіб особового складу, 14 лютого о 9 годині ранку зайняв оборону на великій ділянці фронту (3,5 кілометра) і вподовж доби відбивав численні атаки ешелонованого наступу противника. Однак успіху не мав.

Отже, за три доби підрозділи Червоної армії не змогли відновити позиції, втрачені в ніч з 11 на 12 лютого. Натиск противника був настільки сильним, що вони з величезними труднощами утримували зайняті позиції.

15 лютого лінія фронту проходила східніше Шендерівки, через центр Нової Буди, південною околицею Комарівки, східними околицями Хильок і Скрипчинець, західною околицею Стеблева, східніше Виграєва і Саморідні, західніше Корсуня, поблизу Листвини, західною околицею Туркенець (нині — село Переможниці), через південну частину Таращі. На плацдармі довжиною 24 кілометри і шириною 8 кілометрів, який прострілювався артилерією майже в усіх напрямках, знаходилось кілька десятків тисяч німецьких солдатів і офіцерів, кілька тисяч автомашин, танків, САУ, які рухались у напрямку Шендерівки. Дорога від Стеблева до Шендерівки палала. Оточені палили автомобілі,