Томас Харріс - Ганнібал

— Може бути, що в ході розслідування ми попросимо вас і вашу… вашу партнерку пройти тест на поліграфі, тобто на детекторі брехні. Ви на це погоджуєтеся, міс Верджер?

— Містере Френкс, я піду на все, аби цих людей упіймали. Якщо говорити конкретно, то викликайте нас із Джуді за першої потреби. Мені варто поговорити з сімейним адвокатом?

— Ні, міс Верджер, якщо вам немає чого приховувати.

— Приховувати? — Марґо спромоглася вичавити сльозу.

— Прошу вас, міс Верджер, така в мене робота.

Френкс почав був піднімати руку, аби покласти її Марґо на плече, та вчасно передумав.

Розділ 91

Старлінг прокинулась у свіжому півмороку й на якомусь інстинктивному рівні відчула, що перебуває десь біля моря. Вона трохи посунулась у ліжку. Відчула глибоко в усьому тілі біль, а тоді знову впала в непритомність. Коли вона прокинулася наступного разу, до неї говорив тихий голос, пропонував гарячий напій. Вона відпила з чашки, і смак нагадав їй трав’яний чай, що бабця Мепп надсилала онуці.

Знову день, знову вечір, у будинку пахне свіжими квітами, одного разу вона відчула легкий укол голки. Наче грім і тріск далеких феєрверків, на горизонті зринали рештки болю й страху, проте неблизько, ген-ген. Вона була в саду ока циклону.

— Прокидаємось. Прокидаємось у спокої. Прокидаємось у затишній кімнаті, — сказав голос.

Вона чула тиху камерну музику. Почувалася дуже чистою, шкіра пахла м’ятою, якоюсь маззю, що глибоко й приємно зігрівала.

Старлінг широко розплющила очі.

Доктор Лектер стояв трохи віддалік, геть непорушно — так само він стояв у своїй камері, коли Старлінг уперше з ним зустрілася. Тепер ми вже звикли бачити його на волі.

Не вражає той факт, що він перебуває в одному приміщенні з іншим смертним.

— Доброго вечора, Кларіс.

— Доброго вечора, докторе Лектер, — відповіла вона автоматично, не уявляючи, котра година.

— Якщо відчуватимеш дискомфорт, то це просто синці, які ти набила, коли впала. З тобою все буде гаразд. Тільки хочу де в чому пересвідчитися, чи не могла б ти подивитися на світло?

Він наблизився до неї з маленьким ліхтариком у руці. Від доктора Лектера пахло свіжим сукном.

Вона силкувалася не заплющувати очей, поки він роздивлявся її зіниці, а тоді знову відійшов від ліжка.

— Дякую. Тут є дуже зручна ванна кімната, ось там. Не хочеш розім’яти ноги? Капці стоять біля ліжка. Перепрошую, але мені довелося позичити твої черевики.

Вона немов спала і не спала. Ванна кімната справді виявилася дуже зручною, з усіма вигодами. Ще кілька днів вона з насолодою й подовгу приймала ванни, проте не переймалася своїм відображенням у дзеркалі — такою далекою була сама від себе.

Розділ 92

Дні бесід, інколи вона чула власний голос і не могла зрозуміти, хто ж це з таким знаттям аналізує її потаємні думки. Дні сну, міцних бульйонів і омлетів.

Й одного дня доктор Лектер сказав:

— Кларіс, тобі, певно, набридли халати й піжами. У шафі є кілька речей на твій смак — тільки якщо тобі справді захочеться щось одягти, — і тим самим тоном: — Я поклав твої особисті речі, сумочку, пістолет і гаманець, у горішню шухляду комода — як тобі щось знадобиться.

— Дякую, докторе Лектер.

У шафі висів різноманітний одяг: сукні, брючні костюми і довгий мерехтливий убір із бісерним топом. Там були кашемірові штани й пуловери, що так імпонували Старлінг. Вона обрала жовто-коричневий кашемір і мокасини.

У шухляді лежав її пояс, а також кобура «які», спорожніла після втрати пістолета. Кобура, яка носилася на литці, лежала біля сумочки, а в ній — обрізаний пістолет-автомат 45-го. Обойма, повна товстеньких набоїв, у барабані — нічого, так вона носила його на нозі. Там же був і захалявний ніж, у піхвах. У сумочці знайшлися ключі від машини.

Старлінг почувалася собою, та не собою. Коли вона замислювалася про події, то немов спостерігала їх збоку, споглядала себе на відстані.

Вона зраділа, побачивши свою машину в гаражі, куди її привів доктор Лектер. Поглянула на склоочисники й подумала, що їх слід замінити.

— Кларіс, на твою думку, як люди Мейсона простежили за нами до магазину?

Вона звела погляд на стелю гаража й на секунду замислилась.

Менш ніж за дві хвилини вона знайшла антену, що навхрест протяглася між заднім сидінням і поличкою для речей. Від антени Старлінг вийшла на схований маячок.

Вона вимкнула його та віднесла в будинок, тримаючи за антену, як би тримала щура за хвіст.

— Пречудово, — сказала вона. — Останньої моделі. І встановили непогано. Упевнена, що на ньому є пальчики містера Крендлера. Можна мені пластиковий мішечок?

— Його можна відстежити з повітря?

— Тепер він уже не працює. З повітря шукати не стануть — для цього Крендлеру довелося б зізнатися, що він його взяв. Ви самі знаєте, що він цього не зробив. Мейсон може шукати на гелікоптері.

— Мейсон мертвий.

— Гмммм, — мовила Старлінг. — Не заграєте мені?

Розділ 93

Перші кілька днів після вбивства Пол Крендлер то западав у нудьгу, то відчував, як у ньому прокидається страх. Він домовився, аби йому доповідали безпосередньо з місцевого офісу ФБР у штаті Меріленд.

Він не сильно переймався тим, що Мейсоновій бухгалтерії влаштують аудиторську перевірку, бо слід грошового переказу, що надійшов від Мейсона на його закодований рахунок, губився десь на Кайманових Островах і простежити подальший його шлях було майже неможливо. Мейсон помер, і Крендлер лишився з великими планами й без покровителя. Марґо Верджер знала про гроші, а ще знала, що він порушив правила безпеки, які стосуються справи доктора Лектера. Марґо мала тримати рот на замку.

Його хвилював монітор від автомобільного маячка. Він узяв його з Інженерного корпусу в Куантіко, не розписавшись, але в журналі відвідувачів за ту дату його підпис був.

Доктор Демлінг і той великий медбрат, Барні, бачили його на фермі «Мускусний щур», але тільки як офіційного представника міністерства, що обговорював пошук Ганнібала Лектера з Мейсоном Верджером.

Загальне полегшення прийшло на четвертий вечір після вбивств, коли Марґо Верджер змогла представити слідчим шерифа повідомлення, щойно записане на автовідповідач.

Зачудовані поліцейські стояли в її спальні, витріщалися на ліжко, яке Марґо ділила з Джуді, і слухали голос ворога. Доктор Лектер вихвалявся смертю Мейсона й запевняв Марґо, що вона була надзвичайно болісною і тривалою. Марґо схлипувала в долоню, а Джуді обіймала її. Зрештою Френкс вивів її з кімнати зі словами:

— Не треба вам іще раз це слухати.

За