Літа Най - Потраплянка на заміну, Літа Най

– Якщо я не можу допомогти, може, ви зможете?

– Йому ніхто не зможе допомогти. Твій чоловік мертвий.

Ці слова прозвучали як вирок. Коли летіла сюди, я так сподівалася, що все можна змінити, що хранитель врятує Дарлема або скаже, що необхідно для цього зробити. Але до ось такої категоричної відповіді я була не готова.

– Але як же так? – розгублено пролепетала я. – Адже... адже його дух-хранитель ще живий.

– Зараз він служить іншому.

Я спантеличено мотнула головою. Так, Азідіам захищав мене і допоміг дістатися сюди, але...

– Я ж не емір вашого роду.

– Ти носиш його під серцем.

Дихання затамувалось, а серце завмерло. Ніби в тумані я піднесла руку і поклала на живіт у якомусь інстинктивному пориві, до кінця не усвідомлюючи того, що відбувається.

Ні, такого не може бути. Дарлем казав, що в нас ніколи не буде дітей. Я ж не підходжу його хранителю. Або раніше не підходила. Але що змінилося? А я сама. Що там казав Као про умову мого хранителя для вагітності? Сильні емоції.

Я встала і на негнучких ногах підійшла до Дарлема. Опустившись на коліна, я торкнулася його обличчя. Холодна шкіра обпікала пальці й пропалювала діру в грудях.

– Я так і не встигла зізнатися у своїх почуттях, – схлипнувши, прошепотіла я. – Я кохаю тебе, чуєш. Так сильно кохаю. У нас буде дитина. Ти не можеш мене покинути, – повернувшись до біловолосого чоловіка, я простогнала, дивлячись на нього повними очима сліз: – Будь ласка, зробіть що-небудь.

– Я не можу повернути його до життя. Воскресіння не в силах хранителя драконячого роду.

– Але таким даром володіє хранитель котячого, – до себе промовила я і голосніше додала: – Као, я можу його воскресити?

– Я про таке не чув, – відгукнувся дух. – Якщо це й можливо, то в силах тільки самого хранителя.

Я заплющила очі, все ще міцно стискаючи руку Дарлема, і почала подумки благати:

«Хранителю. Ти ж всемогутній. Ти переніс мене сюди, нагородив своїми дарами і неймовірним чоловіком. Так не дай же мені втратити його, щойно ми отримали шанс бути щасливими, – по моєму обличчю струмком текли сльози, але я продовжувала: – Я так сильно люблю його, що, здається, серце перестане битися, якщо його не буде поруч. Він моє життя. То нехай одне з них перейде до нього».

Опустившись головою на груди Дарлема, я подумки продовжувала повторювати одне й те саме слово: «Благаю». Я готова була простояти на колінах на цьому місці все життя, аби хранитель почув мої молитви.

Несподівано грудна клітка під моєю щокою піднялася. Я різко розплющила очі й навіть здригнулася від несподіванки. Так, я сама тут просила про це, але побачивши рум'янець на щоках Дарлема, я не повірила своїм очам. Але диво таки сталося: вії мого чоловіка затріпотіли, він повільно підняв повіки і подивився на мене своїми яскравими блакитними очима.

Чоловік важко сперся на руки і прийняв сидяче положення, а я кинулася йому на шию.

– Слава Хранителю, – прошепотіла я.

Минула одна довга мить, перш ніж Дарлем прийшов до тями і стиснув мене в міцних обіймах. Я відпустила його всього на секунду, щоб наші губи таки зустрілися в довгому поцілунку. Коли повітря перестало вистачати, я голосно видихнула і, відсторонившись, взяла обличчя чоловіка в долоні. Дивлячись прямо йому в очі, я вимовила:

– Я кохаю тебе, Дар. Чуєш. Кохаю. Кохаю. Кохаю, – мов заведена повторювала я, наче могла компенсувати всі ті рази, що не сказала це в минулому. – Тому не смій більше залишати мене.

Дарлем підняв руки і провів великими пальцями по моїх щоках, витираючи сльози.

– Ну все, будь ласка, не плач, – попросив він, а потім трохи жартівливо всміхнувшись, сказав: – І взагалі ти мене обманула.

– Коли? – насупилася я.

– Пам'ятаєш, перед нашим весіллям ти сказала, що ніколи мене не покохаєш.

– Тоді й ти мене обманув, – піднявши брову, кинула я. Побачивши здивоване обличчя Дарлема, я пояснила: – Ти сказав, що в нас ніколи не буде дітей.

Чоловік оторопів. Він дивився на мене здивованим виразом обличчя, і тільки в глибині очей миготіли іскорки надії.

– Алексо, ти...

– Так, я вагітна.

В його очах ніби вибухнув феєрверк. Він глибоко вдихнув і притягнув до себе. Дарлем цілував мене з такою ніжністю і трепетом, що серце билося втричі швидше. Коли ми відірвалися одне від одного, я удавано серйозно вимовила:

– Знаєш, Дар, у такі моменти чоловік зазвичай зізнається в коханні.

Він хмикнув, що змусило мене насупитися і схрестити руки на грудях.

– Що смішного?

– Ні, нічого, – лагідно промовив Дарлем. М'яко роз'єднавши мої руки, він по черзі поцілував кожне зап'ястя і міцно стиснув у своїх долонях. Після цього продовжив: – У драконячого еміра може з'явитися дитина, тільки якщо обидва партнери щиро кохають одне одного. Тож той факт, що ти вагітна, говорить про мої почуття набагато красномовніше за слова.