Галина Сергіївна Лозко - Пробуджена Енея

місяць: “Хай буде відомо, що в одному літі книжних місяців 12 і небесних лун ісходить 12, а в кожному літі лишається 11 днів, і з тих днів на четверте літо припадає луна тринадцята” [261. 74]. Християни, однак, боялися числа 13, назвавши його “чортовою дюжиною”.

Етнічний календар – потужний ритмоладуючий стимул здоров’я і процвітання нації. Кожне свято є певним етапом у сезонних господарських заняттях хліборобського народу і починалося спеціальними благословеннями, моліннями, жертвопринесеннями. Найголовнішими в цьому календарі є дні сонцестояння і рівнодення, а також проміжні між ними (всього вісім, які називаю по порядку): Різдво Божича-Коляди, Колодій, Великдень Дажбожий, Русалії, Купайло, Боги-Спаси, Світовид Осінній та Калита. Великими святами також вважаються дні: Богині Дани, Велеса, Ярила, Перуна (свято воїнів), Діди, Баби (поминальні обряди), Мати Слава (Покрова), Свято Сварога, Долі та ін.

Часом, як і календарем взагалі, керує Числобог. Походження його сягає індоєвропейських часів. Числобог – дослівно “Бог Чисел”, слов’янський Бог часу. Він тотожний грецькому Кроносу і римському Сатурну. Їхні свята починалися 17 грудня і продовжувалися цілий тиждень. Таким чином, свято Числобога відбувається під час зимового сонцестояння 21–22 грудня, тобто на Різдво Божича, як зодіакальний прояв Сварога. Вважають, що з народженням молодого сонця Коляди і час має властивість “оновлюватися”.

Його ім’я майже не фіксується писемними джерелами, тому для багатьох дослідників воно досі невідоме. Однак, підписана статуя Числобога, знайдена серед скарбів храму Ретри, зображує його у вигляді постаті з Місяцем на плечах [298]. Дійсно, Місяць у давнину служив людям природним годинником. За його фазами ведуть рахунок тижням. Він також допомагає в рослинній, лікувальній і господарській магії. За народними уявленнями, Числобог має два лики: Сонця і Місяця. Сонце показує денний час, бо за тим, як високо підіймається воно в небі, можна визначити, чи ранок, чи полудень, чи вечір. Так само за Місяцем і положенням зірок визначали нічний час. Згідно з народними переказами та казками, перед храмом Числобога росли дивовижні квіти, які розпускали свої пелюстки в різний час дня і ночі. За ними Волхви визначали, котра година [135. 322].

Числобог у слов’янській релігії має глибоке філософське значення. Саме він розкриває смисл життя в Роді. Числобог – це Вічне повернення душ на свою рідну землю. Автори Велесової Книги опоетизували його так: “Числобог рахує дні наші і говорить Богу числа свої: чи бути дню Сварожому, чи бути ночі. І засинають всі, бо усяк ясний во дні Божому, а вночі він – хтось інший: Бог-Дід, Дуб, Сніп наш” [255. 11-Б]. Тут йдеться не тільки про зміну дня і ночі в межах доби, але і про зміну дня і ночі душі в межах її вічного кругообігу через світи Яви, Нави і Прави, де могутній Числобог керує вічним перевтіленням душ. Вчення про Числобога вивищує язичництво як перед матеріалістичними, так і перед християнськими концепціями лінійності часу, в яких є точка початку (напр., Різдво Христове або “створення світу”) і точка кінця (“кінець світу”, “друге пришестя”, “страшний суд”). Це ще одне підтвердження, що в язичництві час циклічний – вічне повернення на круги свої, що відображає принципи Кола Сварожого.

Числобог у святкові дні допомагає людині відділити священний час від буденного, щоб з’єднати минуле з майбутнім у теперішньому часі. Жерці храму Числобога (колишні “звіздочоти”, “звіздоблюстителі”, “звіздозаконники”) навчали, що увесь священний час (час богослужінь) зв’язаний між собою “від Прабатька”. У святкові дні всі буденні проміжки часу неначе розчиняються, зникають, а священний час набуває цілісності (як суцільне славлення Богів разом з пращурами і майбутніми поколіннями). Ці знання дійшли до нас від давньогрецьких язичницьких філософів. Числобог неначе розсуває рамки зовнішнього об’єктивного світу, відкриваючи людині світ ідеальний – Божественний. Отже, Різдво Часу і його відновлення – найголовніше свято року. Таким чином, за всіма ознаками, культ Різдва Часу виглядає ще архаїчнішим, ніж культ Різдва Сонця.

Народження сонячного світла для астрономів означає початок збільшення дня після довгої ночі зимового сонцестояння. Ця ніч найдовша в році – вона триває 16 годин. Саме після цієї зимової точки починає прибувати світло дня, спочатку повільно – на хвилину, дві, три... Боротьба Світла з Темрявою триватиме до Великого Дня (весняне рівнодення), коли Світло нарешті переможе і буде ще прибувати, а ніч відступатиме аж до Купайла (на Літнє сонцестояння день триває 16 год. 27 хв.), після чого поступово день знову зменшується, а ніч збільшується. Нарешті на Осіннє рівнодення вони зрівнюються силою (коли день і ніч тривають по 12 годин), а далі починається найтемніша частина року – Корочун (найкоротший день), що триває до Різдва. Саме це уявлення про боротьбу Світла і Темряви стало світоглядною основою для створення язичницького календаря, цілком підтвердженого астрономічними даними.

Календар “Коло Свароже” можемо будувати як від Різдва (від Коляди до Коляди), так і від Новоліття до Новоліття, що частіше використовують сучасні громади Рідної Віри.

Для зручності, подаємо головні свята від Коляди до Коляди (такий порядок ближчий до цивільного календаря, що починається з 1 січня).

Сварог вшановується в різних обрядах Кола Сварожого як універсальна постать Божественної могутності: він починає Різдвяні свята в найкоротший в році день 21–22 грудня.

На другий день Різдвяних свят здійснюються обряди на честь Рода, як духовної енергії пращурів, яка єднає усі покоління: покійних, живих і ще ненароджених (нині святкується в родинах 22–23 грудня). Отже, він є ядром, що зміцнює народ і формує його майбутнє. Рода і Рожаниць “годують” кашею, пирогами, варениками й самі прилучаються до цих пожертв; здійснюють “рождественноє волшеніє”, що означає віщувати за зірками майбутнє родів (“родословіє”). За давніх часів наші пращури цього дня читали “Рожденник – книгу, в котрій указані добриє і злиє дні і часи і вліяніє їх на судьбу нарождающихся младенців”, тобто за давніми “волшебними” книгами намагалися віщувати дитині долю. В цей день також поминають померлих і вшановують старших родичів та родителів (тобто “тих, хто народив”; сучасне слово батьки не точно передає поняття “батько і мати”). Дітям, які народжувалися в різдвяні дні надавалися імена, значення яких пов’язувалось з колом, наприклад поширеним було ім’я Коловрат, Колобуд (дослівно “коло вертящий”, “коло пробуджуючий”, тобто той, хто будить Сонце).

Світоглядно-міфологічна основа Різдвяних свят пов’язана з двома першопочатками світу. Вогонь і Вода – основа світотворення. Не даремно, в етнічній релігії вони уявлялися як діти-близнюки Богині Лади (Праматері Природи) – Леля (вода) і Полель (вогонь). Починали рік завжди з народження Вогню (пор. українське “починати від пічки”, у греків “від Гестії” – тобто Богині Домашнього Вогнища). Тому досі зберігається пам’ять про свято Роду (родини) саме на Різдво. Зберігся