Галина Сергіївна Лозко - Пробуджена Енея

літописних відомостей, порівняльно-історичних паралелей з інших арійських релігій. Свята Кола Сварожого рухомі, тобто щороку змінні. Дослідникам язичницького календаря слід пам’ятати, що календар завжди потребував і нині потребує корекції. За давніх часів його унормуванням займалися волхви і жерці. Зі знищенням рідної духовної верстви, церковний календар ціле тисячоліття перебував у руках служителів чужого культу, тому набув невластивих для нашого народу форм. Кількаразові зміни церковного календаря і літочислення вкрай заплутали відомості про час здійснення тих чи інших язичницьких обрядів і магічних дій. Однак, народна пам’ять у поєднанні з сучасними астрономічними знаннями дають змогу відновити рідне Коло Свароже.

Сонячні свята язичників відновлюються за простим астрономічним принципом, згідно сонцестоянь та рівнодень. Наприклад, з численних етнографічних фактів відомо, що Бога Купайла вшановували на літнє сонцестояння 23 червня за старим стилем. Християнська церква, поєднавши традиційні народні гуляння з Іваном Предтечею (звідси синкретична назва “Івана-Купала”), а також користуючись юліанським календарем (т.зв. “старий стиль”), пересунула цю астрономічну дату на півмісяця після сонцестояння (тобто на 7 липня). Однак, навіть якщо прийняти дату 23 червня за григоріанським стилем, то вона вже відстає від дня літнього сонцестояння (“сонцекрес” астрономічно настає 21 червня), отже святкуємо Купайла в ніч з 21 на 22 червня. Таким чином, для відновлення цього свята достатньо скористатися астрономічними даними, щоб визначити найкоротшу ніч і найдовший день.

Інша проблема сучасних язичницьких календарів полягає в тому, що для рідновірів є неприйнятним літочислення від так званого “Різдва Христового”. Деякі російські язичники беруть точку відліку часу “від падіння Аркони”. Звісно, можна рахувати цей час, як негативний період занепаду язичництва, тоді логічно припустити, що лихоліттю колись настане (чи вже настав) кінець, адже Рідна Віра нині відроджується. А це вже інший етап, отже має бути й інший відлік часу. Тому таке літочислення вже не має рації.

Рідновіри також не мають потреби додавати зайві нулі до літочислення, як це роблять деякі неорелігії, що виглядає недоладно як з наукової, так і з практичної точки зору. У принципі, можна починати, скажімо від Палеоліту, чи від Мізинської, або навіть Королівської стоянки первісного часу (Закарпаття), якій близько мільйона років, але навряд чи це буде зручно для користування. Отож, головними критеріями язичницького літочислення, я вважаю, повинна бути доречність і практичність.

Ще в 1993 р. (дата заснування першої язичницької громади “Православ’я” у м. Києві) я запропонувала взяти початок язичницькому літочисленню умовно в 7,5 тисяч років – від місцевої традиції хліборобів Трипільської культури. Відомо, що різниця між традиційним літописним і новим християнським літочисленням становить 5508 років. Таке літочислення “від Трипілля” (1993+5508=7501) цілком точно збігається з датуванням перших літописів, бо воно є простим його продовженням, водночас має реальну історичну основу – саме сім з половиною тисячоліть тому виникла Трипільська цивілізація. Нині офіційна наука вже потроху наважується писати про трипільців як про наших Предків. Тому таке літочислення є науково і фактично доцільним та виправданим.

Найголовніший принцип моєї реконструкції язичницького календаря, як уже згадувалося, – логічне поєднання астрономічних, літописних, археологічних та фольклорно-етнографічних відомостей. Язичницький календар, графічно вписаний в коло, як правило, симетричний: Різдво Божича Коляди – Купайло (відповідно: плюс – мінус), Великдень – Світовид Осінній (плюс – мінус). Чотири найбільших Сонячних свята випадають на рівнодення та сонцестояння, отже якихось особливих уточнень не потребують. Вони можуть щороку трохи змінювати свою дату, тому називаємо їх “рухомими”. Найбільш рухомим сонячним святом виявляється Великдень, хоча в порівнянні з християнською Пасхою, що може “плавати” до 40 днів, язичницький Великдень є більш стійким (може пересуватися на 1–6 днів, і не більше).

Наші Пращури святкували його в неділю після весняного рівнодення і ніколи не чекали повні, як це було нам нав’язане пізніше чужими релігіями. Повню шанували юдеї, для яких пейсах, тобто свято “виходу” з Єгипту, відбувся на повному місяці. Християни успадкували міф про пасху на повню від юдеїв (лише слідкують, щоб їхня паска не збігалась у часі з юдейським пейсахом).

Про сонячне походження язичницького свята свідчить, насамперед, сама назва “Великдень”, що пов’язане зі збільшенням дня (після весняного рівнодення день “перемагає” ніч). Отже, Великдень – сонячне свято, тому воно не має відношення до фази Місяця. Повня не може бути початком циклу ще й тому, що початком у слов’ян завжди вважався молодик.

Всі інші “нерухомі” числа язичницьких свят відтворено простим відніманням 13 днів (переведення зі “старого стилю” на новий, григоріанський) від дат ідентичних ортодоксальних християнських свят, які нашарувалися на язичницьку основу. Наприклад, Перуна літнього вшановуємо 20 липня, що на 13 днів раніше від Іллі-громовика, день якого ортодоксальні християни відзначають 2 серпня; так само Велеса (Мороза) 6 грудня (св. Миколая: 19–13 = 6) і 11 лютого (св. Власія: 24–13=11). У зв’язку з постійним відставанням християнських календарів від астрономічного стану космосу, а також конкретними прив’язками певних Богів до днів тижня, іноді бувають поправки ще на 2–3 дні, наприклад: “Права середа” завжди у середу, Навський Великдень – у четвер, Баби – у п’ятницю, Діди – в суботу. Ці та інші свята завжди рухомі.

Щодо тижневих святкових періодів, про які також відомо, що християнство цю традицію запозичило у язичників (напр., пасхальний, він же “страсний” тиждень, “семик” та ін.), то можемо певно ствердити, що в давні часи існували тижневі святкові періоди, такі як Велесовий (Чортовий) тиждень, Перунів тиждень, Русальний, Спасівський, Рожаничний, Овсяний та ін. Про це маємо ряд етнографічних свідчень. Наприклад, про Перунів тиждень свідчать: “громичні” обряди (жертвопринесення півня, бичка), обереги (горобинове намисто, сокирки), застереження проти роботи в полі, пов’язані з “Паликопою” та “Блискавицею” (інша назва “молонія”), Марія-Магдалина (що наклалася на свято Перуниці 22 липня) – ці звичаї та обряди виконуються приблизно в тижневий період, близький до святкування Перуна і Перуниці (тиждень, на якому випадає 20 липня) [207; 254; 430; 431; 403].

Місячні свята відіграють важливу роль у магії початку, рослинній та жіночій магії. Вони і досі залишаються вивченими найменше, бо мали потаємний родовий зміст і передавалися лише своїм кровним родичам по жіночій лінії. Загальний принцип таких обрядодій: на молодику здійснюють обряди посвячення, оздоровлення (що мають на меті збільшення, зростання, наприклад, підвищення рівня гемоглобіну в крові, ріст дитини тощо), а на повні – обряди на знищення (відхрищення від чужовір’я, очищення, видалення пухлин, бородавок, очищення організму та обличчя та ін.). Оскільки Місяць змінює свої 4 фази за 29, 5 доби, то час від часу вставлявся 13-й місяць, який робив поправку календаря. У 1036 р. диякон Кирик у своїй праці “Учення, ним же відати чоловіку число всіх літ” пояснював, звідки береться тринадцятий