Жоржі Амаду - Габрієла

Якщо Арістотелес і чекав, що Мундіньйо буде сперечатися, то помилився:

— Я знаю, остаточне розв'язання проблеми — це порт в Мальядо. Але чи переконані ви, сеньйоре, що уряд має намір спорудити його? І скільки років доведеться чекати, доки він відкриється? Порт в Мальядо вимагає важкої боротьби, полковнику. І невже ж увесь цей час какао має вивозитись через Баїйю? Хто оплачує перевезення? Ми, експортери, і ви, фазендейро. Не думайте, що розчищення проходу в бухту я вважаю ідеальним розв'язанням питання. Ті, хто борються проти мене і висловлюються за спорудження порту, не знають, що я їхній однодумець. Тільки я вважаю, що краще, доки немає порту, мати бодай бухту, яку можна використовувати для прямого експорту. Але як тільки завершаться роботи в бухті, я розпочну боротьбу за спорудження порту. І ще: одна драга залишиться в Ільєусі, аби підтримувати в порядку фарватер.

— Розумію… — Арістотелес перестав посміхатись.

— Хочу, щоб ви знали: коли я і займаюся політикою, то лише з тих же причин, що й ви.

— Це велике щастя для Ільєуса. Жаль, що ви не поширюєте своєї діяльності на Ітабуну. Якщо не брати до уваги автобусного маршруту.

— Поле моєї діяльності — Ільєус. Але оберуть мене чи ні, я маю намір значно розширити свої операції, і в першу чергу в Ітабуні. Одне із завдань, яке привело мене сюди, полягає у вивченні можливості відкрити тут філіал експортної фірми, і я це зроблю.

Вони випили каву. Арістотелес схвально поставився до планів Мундіньйо.

— Чудово. Ітабуна потребує ініціативних людей.

— Отже, ми поговорили про все. В усякому разі, я, полковнику, сказав усе, що думав. Я не приходив просити у вас голосів, оскільки мені відомо, що ви тілом і душею віддані полковникові Раміро Бастосу. Мені було приємно познайомитись з вами. Я щасливий з цього знайомства.

— Куди ви так поспішаєте? Посидьте ще трохи… До речі, хто вам сказав, що я тілом і душею відданий старому Раміро?

— Але ж це відомо всім… В Ільєусі вважають, що ваші голоси є вирішальними у виборах федерального депутата і депутата в палату штату. Тобто, сеньйора Вітора Мело і сеньйора Алфредо Бастоса.

Арістотелес розсміявся, немовби почув щось дуже дотепне.

— Ви можете подарувати мені ще кілька хвилин? Я вам дещо розповім. Не пошкодуєте.

Полковник покликав чиновника і звелів подати ще кави:

— Цей сеньйор Вітор, федеральний депутат, страшенно велике цабе. Уряд накинув його нам, полковник Бастос погодився, ну а що я міг зробити? У мене не було кандидата, за якого я міг би голосувати, коли б навіть захотів. Після смерті сеньйора Казузи опозиція в Ільєусі та Ітабуні припинила своє існування. Так ось, цей сеньйор Мело після обрання заїхав якось ненадовго до нас і, побачивши Ітабуну, закрутив носом, все тут було йому не до смаку. Він запитав, що я, чорт забирай, тут роблю, коли місто не має зелені, коли бракує і того, і того, ще й іншого. Я відповів, що я не садівник, я префект. Йому це не сподобалось. Він не захотів оглянути дороги, водогін — одне слово, нічого. Йому бракувало часу. Я намагався просити асигнувань на різні заходи. Послав йому десятки листів. Ви гадаєте, що цей пан хоч палець об палець ударив? Ви, може, думаєте, що він відповів на мої листи? Коли б не так! Як милість господню, він надіслав мені в кінці року вітальну листівку. Подейкують, він знову балотується. Але в Ітабуні він не одержить жодного голосу.

Мундіньйо хотів щось сказати, проте Арістотелес розсміявся і запропонував:

— Полковник Раміро по-своєму людина порядна. Це він понад двадцять років тому зробив мене помічником комісара. Він усім розповідає, що лише йому я завдячую своїм сьогоднішнім становищем. Але хочете знати правду? Він упорався з Бадаро лише тому, що я пішов за ним. Поширюються чутки, нібито я покинув Бадаро саме тоді, як вони програли. Це брехня. Я пішов від них, коли вони були при владі. Вони програли, це правда, але тільки тому, що вже не могли і не вміли управляти. Для них політика була одним із засобів розширення своїх маєтків. І на ті часи полковник Раміро був для них тим, ким сьогодні для Бастосів є ви.

— Ви хочете сказати…

— Зачекайте, я незабаром закінчу. Полковник Раміро дав згоду на відокремлення Ітабуни. Якби він не згодився або намагався гальмувати це питання, уряд також почав би тикати палки в мої колеса. Тому я і підтримував його. Але він гадає, що я робив це з почуття обов'язку перед ним. Коли ви почали втручатися в деякі ільєуські справи, я став придивлятись до вас. Вчора, коли ви прибули до Ітабуни, я сказав собі: «Ну, тепер до нього пригорнеться різна наволоч. Подивимось, що він робитиме, як поведеться, мабуть, це найкраща перевірка». — Арістотелес доброзичливо розсміявся. — Сеньйоре Мундіньйо Фалкан, якщо вам потрібні мої голоси, — вони ваші… Я не вимагаю ніякої компенсації взаміну, це не політична оборудка. У мене є лише одна умова: потурбуйтесь також про Ітабуну, адже і вона входить до зони какао. Не забудьте про цей занедбаний край.

Мундіньйо був настільки здивований, що ледве міг промовити:

— Та разом з вами, полковнику, ми гори звернемо.

— Але поки що мовчіть про те, що почули від мене. Десь напередодні виборів я потурбуюсь, аби оголосити своє рішення.

Проте зберігати таємницю так довго, як підказувала йому мудрість і обережність, не вдалося. Десь за кілька днів полковник Раміро запросив Арістотелеса в Ільєус, щоб оголосити список кандидатів від правлячої партії. Арістотелес порадився із своїми найвпливовішими друзями і рушив автобусом до Ільєуса.

Полковник Раміро, не давши наказу відкрити вітальню, де стояли стільці з високими спинками, вручив Піресу список:

«У федеральні депутати — сеньйор Вітор Мело». Далі йшли інші імена. Арістотелес повільно прочитав папір, немов по складах, і повернув його Бастосу.

— За цього сеньйора Вітора, полковнику, я більше не голосую, навіть коли настане новий потоп. Він ні на що не здатний. Я звертався до нього безліч разів, але наслідків, на жаль, ніяких.

Суворим тоном, немовби караючи неслухняну дитину, Раміро запитав:

— Чому ви не повідомили про свої вимоги мені? Якби ви діяли через мене, він би не відмовив. Самі винні. Що ж стосується голосування, то його висуває уряд, і ми обиратимемо його. Сам губернатор обіцяв…

— Але ж не я…

— Що ви хочете сказати?

— Я вже сказав, полковнику. За цього жевжика я не голосуватиму.

— Тоді за кого