Стів Маккартер - За небокрай, Стів Маккартер

Клерк спостерігала за поєдинком поглядів. Серйозна, впевнена у собі Амайанта. Вона завжди перемагала. Вона богиня. І непоступливий титан. Максуд. Людина, якій тисячі років. Істота, що знищувала цілі цивілізації. Якщо вдуматися, то навіть просто бути поруч із ним має бути страшно. Але коли поряд з ним знаходилася Амайанта, він ставав... м'якшим, чи що. Уся його суворість і непоступливість десь сходила серпанком. Жазель здавалося, що воїн поступався богині навіть тоді, коли міг цього не робити.

Мовчання затягувалося. Іноді вираз обличчя Амайанти змінювався. Як і Максуда. Напевно, обмінювалися почуттями. Жазель, із завмиранням серця, чекала на розв'язку, від якої буде залежати і її доля також.

- Ти любиш собі шкодити? - нарешті спитав воїн.

- Звісно, ​​адже вирішила зв'язатися з тобою. Хіба одразу було не зрозуміло? - у своєму дусі відповіла Амайанта.

Максуд стиснув зуби. Знову вони дивляться один на одного. У Жазель серце завмирало кожного разу, як хтось із них кліпав очима. Перша маленька битва залишилася за Амайантою.

- Вплутатися у війну – було помилкою. Я втомився від смертей.

- Раніше треба було думати. Тепер ти маєш відповідальність не тільки перед собою, а й перед іншими.

Жазель від подиву підняла брови. І хто це говорить про відповідальність? Безтурботна богиня? Вже другий бій виграла Амайанта. Дівчина кинула погляд на табір. Зараз там тренуються дві сотні воїнів. Вони й не підозрюють, що результат майбутніх битв залежатиме не від їхніх умінь, не від того, навчить їх чомусь Ейр чи ні. А від того, чим закінчиться розмова Максуда та Амайанти. Доля світу вирішувалася зараз прямо тут.

- Озирнися. В нас немає війська. - продовжував наполягати на своєму Максуді.

- То ти тому хочеш здатися? З військом кожен може. - Амайанта закивала так, ніби розуміла боягузливі мотиви Максуда.

Насправді Жазель була впевнена, що Максуд не мав на увазі те, що він злякався, або вважає, що війна вже програна. Ні, якби він так думав, то вони загинули б ще у фортеці. Воїнові завжди було важко сперечатися з язикатою Амайантою. Він іноді говорив похапцем не те, що мав на увазі. І зараз вона розбивала його аргументи в пух і порох.

- Ти найшкідливіший і найнеоднозначніший бог із усіх, що я знаю.

- І найкрасивіший! - одразу знайшлася Амайанта.

Максуд поглянув угору, обмірковуючи її слова. Ой-ой-ой. Навіть Жазель не пробачила б йому такої витівки, якби це вона говорила про свою красу. Максуд хмикнув, почухав за вухом і пішов до табору.

- Ану, стій! Ти, нікчемний віслюче! Це з ким ти зараз мене порівнював? - Амайанта сердито зиркнула на воїна, що проходив повз нього. - Я тебе питаю! З ким? Хіба хтось може зрівнятися зі мною? Ти куди пішов? Ти чуєш мене?

Амайанта засвітилася яскравіше і злетіла у повітря, попрямувавши за воїном. У Жазель очі на лоба полізли. Дівчина в золотому завмерла, розвернулась і вперла лютий погляд у Жазель. Клерк знала одне – зараз дівчині в золотому не варто потрапляти під гарячу руку.

- Рота закрий! - тихо кинула богиня злим тоном. - Скажеш йому, і я тебе вб'ю.

Світіння Амайанти відразу ослабло і вона опустилася на землю.

- Гей, а мене забрати? - дівчина в золотому побігла за воїном.

- Кажуть, тут лікувальні глини. Від них стають гарнішими. - посміхнувся Максуд. - Мажся. Тобі багато треба.

Жазель присвиснула. Ось це він даремно сказав. Тепер Амайанта йому влаштує таке-е-е солодке життя. Чим далі відходили Максуд і Амайанта, лаючись один на одного, тим ширшала посмішка Жазель. Шок від потрясіння почав потроху проходити. Вона досі не могла повірити, що все обійшлося. Максуд ледь не вбив її своїми словами. І ще Амайанта. Дівчина в золотому захищала людей і поставила їх інтереси на перше місце. А ще богиня знову могла літати! Але не говорила про це Максуду. Жазель похитала головою. Як все заплутано. Вона ще трохи постояла, підставивши розпалене обличчя під прохолодний дощ. Холодна вода заспокоювала в ній все ще бурхливі почуття. Вони мало не втратили протекторату Максуда. Щось гірше за це навіть складно й уявити.

Дівчина зітхнула, набрала повні груди повітря і побігла наздоганяти парочку. Амайанта, побачивши, що Жазель наближається, трохи відстала від воїна.

- Ну і як? Допомогло? - запитала богиня.

Жазель покрутила головою на всі боки, не розуміючи, кому це Амайанта адресувало запитання.

- Не роби із себе дурненьку. - пригрозила пальцем Айя. - Ти вирішила за допомогою мене розвеселити одну похмуру людину. - Амайанта задерла підборіддя і крокувала уперед, та, наче, байдуже кинула - У тебе вийшло?

Жазель лише рота відкрила.

- От ідіотка. І сенс з такою говорити? - дівчина в золоті піднялася в повітря і пролетіла пристойну дистанцію, щоб швидше наздогнати Максуда.

То вона розуміла, що Жазель її спеціально провокувала на ті дитячі витівки? І їй зовсім не вдалося перехитрити Айю. Це сама богиня весь час вела свою гру. Жазель зітхнула. І саме в цей момент попереду обернулася Амайанта із задоволеною в’їдливою усмішкою. Єднання б її взяло!

Жазель додала кроку, щоб наздогнати маршала.

Коли вони прийшли до табору, то Ейр закінчила навчання на сьогодні. Деякі чемпіони ще залишалися у парах, відпрацьовуючи якісь елементи. Деякі підходили до Ейр, ставили запитання. За злим обличчям Дезіре Жазель відразу зрозуміла, що й сьогодні Ейр була на голову сильніша. Очевидно, сабазадонка і цього разу розмазала захист Дезіре по мокрій землі. Жазель кивнула Химерниці, ніби питаючи, чи все гаразд. Та відмахнулась і пішла. Напевно, шукати Поєднувача. Або просто відокремлене місце, де можна буде вголос лаяти Ейр. Хоча, ні. Дезіре і тут могла не поцуратися це зробити. Клерк знайшла очима Максуда і пробралася до нього.

- Зараз буде вечеря. Росіта як завжди прекрасна. - Максуд прицмокнув.

- Максудику, дай мені поговорити з моєю подругою. - солодкий-солодкий голосочок Амайанти одразу насторожив Жазель.