Філіп Джордж Зімбардо - ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

Я подав усі скарги, які лише можна, на брутальні дії адміністрації. Усі суди штату відмовили моїм петиціям. Через мою відмову «зам’яти конфлікт» і «забути» про все, що сталося за ці 37 місяців ізоляції, я тепер найненависніший в’язень у в’язниці Огайо, і мене називають «затято невиправним».

Професоре Зімбардо, можливо, я і є невиправним, але якщо це так, то причина в тому, що я краще помру, ніж прийму таке нелюдське ставлення до себе, — я ж ніколи не скаржився на свій вирок, як на невиправданий, хіба що у легальний спосіб апеляцій. Я ніколи не прикладав ножа до горла охоронцеві з вимогою звільнення. Я знаю, що злодії мусять бути покарані, і не виправдовую крадіжку, хоч я сам злодій. Але я не думаю, що буду злодієм, коли вийду звідси.

Ні, я ще не реабілітований. Просто я не думаю тепер, що можна стати багатим завдяки крадіжкам. Я думаю лише про вбивство. Вбивство тих, хто бив мене і ставився до мене, як до собаки. Я надіюся і молюся заради своєї душі і майбутнього вільного життя, що зможу побороти гіркоту і ненависть, яка щоденно виїдає мою душу, але я знаю і те, що побороти це буде не легко.

ВІДТВОРЕННЯ І РОЗВИТОК

До завершення нашого вивчення Стенфордського в’язничного експерименту як соціального феномену ми підходимо з коротким оглядом шляхів, якими його результати повторювали, відтворювали і поширювали у різних сферах. Поза використанням у соціальних науках Стенфордський в’язничний експеримент зайшов далеко в інші сфери: публічне обговорення у телевізійних шоу, комерційному кіно і навіть мистецьких проектах. Його основні знахідки щодо легкості, з якою люди можуть перетворитися на породження зла, коли їхня інституціалізована влада не обмежується, знайшли застосування у деяких соціальних і військових програмах з метою запобігання таким трансформаціям.

Позаяк для нас так важливо рухатися далі до розгляду повного діапазону психологічних досліджень, які підтверджували і розширювали висновки Стенфордського в’язничного експерименту, у цей момент доцільним є просто окреслити ці відтворення та розвиток. Повніша презентація цих матеріалів з детальними коментарями і довідками доступна на www.lucifereffect.com.

ПЕРЕКОНЛИВЕ ВІДТВОРЕННЯ ЕКСПЕРИМЕНТУ В ІНШІЙ КУЛЬТУРІ

Група дослідників в Університеті Нового Південного Уельсу (Австралія) розширила Стенфордський в’язничний експеримент, впровадивши нову змінну, схожу на нашу, та деякі інші експериментальних умов, щоб дослідити, як суспільні організації впливають на стосунки між в’язнями й охоронцями[234]. Їхній «стандартний режим утримання» було змодельовано за взірцем в’язниць середнього рівня безпеки в Австралії і у своїх процедурах був найближчим до Стенфордського в’язничного експерименту. Головний висновок дослідників, узятий з їхніх ретельних нотаток протоколу експерименту: «Таким чином, наші результати підтверджують головний висновок Зімбардо та ін., що ворожі відносини, конфронтація у в’язницях походять переважно від суті в’язничного режиму, а не від персональних якостей в’язнів чи охоронців» (ст. 283). Ці результати у межах такого дослідницького плану також допомогли зменшити скептицизм щодо валідності подібних симульованих експериментів, надаючи достовірні взірці поведінки для реальних в’язничних умов[235].

ДОСВІД ПСЕВДОПСИХІАТРИЧНОЇ ПАЛАТИ

Упродовж трьох днів 29 членів персоналу лікарні Елджин штату Іллінойс замкнули наодинці у палатах для психічнохворих, де вони грали ролі «пацієнтів». Двадцять два представники лікарняного персоналу грали свої звичні ролі, тимчасом як навчені спостерігачі та відеокамери записували, що відбувалося. «Речі, які там трапилися, були фантастичними», — розповіла керівниця дослідження Норма Жан Орландо. Невдовзі після початку псевдопацієнти почали поводитися дивно, аж не можна було відрізнити їх від реальних пацієнтів: шестеро намагалися втекти, двоє занурилися в себе, двоє неконтрольовано ридали, один майже дійшов до нервового зриву. Більшість відчули загальне зростання напруження, тривоги, роздратування і відчаю. Абсолютна більшість «пацієнтів» (понад 75%) повідомляли про почуття власної неважливості, наче ніхто їх не слухає, не ставиться як до людей, не турбується про них; вони забули, що це експеримент, і почувалися справжніми пацієнтами. Один із піддослідних вистраждав це випробування і поділився таким прозрінням: «Раніше я ставився до пацієнтів, як до худоби; я ніколи раніше не знав, через що вони проходили»[236].

Позитивним результатом цього взорованого на Стенфордський в’язничний експеримент дослідження було започаткування організації працівників, які співробітничали з теперішніми і колишніми пацієнтами. Свою діяльність вони присвятили підвищенню рівня свідомості персоналу лікарень щодо несправедливого ставлення, якого зазнають пацієнти, а також роботі над поліпшенням ставлення персоналу до пацієнтів, а пацієнтів — до персоналу. Вони усвідомили силу «всеохопної ситуації», яка трансформує поведінку пацієнтів і працівників у неприйнятну, тож могли спрямувати її у доволі конструктивний спосіб.

НЕВДАЧА ПСЕВДОЕКСПЕРИМЕНТУ НА ТЕЛЕБАЧЕННІ

На BBC відбувся експеримент на основі моделі Стенфордського в’язничного експерименту. Його результати заперечували результати Стенфордського в’язничного експерименту, бо охоронці проявили дуже мало насилля чи жорстокості. Давайте забіжимо наперед, до закінчення дослідження і його визначеного результату: в’язні домінували над охоронцями! Охоронці щоразу більше «страждали від параної, депресії та стресу і скаржилися, що їх гноблять»[237]. Повторю: не в’язні, а охоронці страждали від досвіду, отриманого в цьому телевізійному реаліті-шоу. Кілька в’язнів швидко захопили панівні позиції, працювали в команді для підриву авторитету охоронців; відтак усі зібралися разом і вирішили сформувати мирну «комуну» — за зразком організації профспілки! Наш сайт, присвячений «ефектові Люцифера», містить критичний аналіз цього псевдоексперименту.

СТЕНФОРДСЬКИЙ В'ЯЗНИЧНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ ЯК ПЕРЕСТОРОГА ЗЛОВЖИВАННЮ ВЛАДОЮ

Два неочікувані випадки застосування нашого дослідження трапились у жіночих прихистках і програмі SERE (Виживання, Уникання, Опору і Втечі) Військово-морського флоту. Директори декількох прихистків для жінок, які зазнавали насилля, повідомили нам, що використовують наше відео «Тиха лють» для ілюстрації легкості, з якою чоловіча сила може стати жорстокою та деструктивною. Перегляд фільму та обговорення висновків експерименту допомагають постраждалим жінкам не звинувачувати себе у своїх стражданнях і краще розуміти ситуативні чинники, які перетворили колись люблячих партнерів на жорстоких злочинців. Експеримент також було внесено у деякі версії фемінстичної теорії відносин статей, базованих на владі.

Кожна гілка війська має свою версію програми SERE. Вона була розроблена після Корейської війни, щоб навчити захоплених ворогом у полон, як витримати екстремальні форми насильницького допиту та насильства загалом і як їм опиратись. Основою тренування є психологічні та фізичні випробування, що їх учасники мають витримати впродовж багатьох днів у зімітованих воєнних концтаборах. Така напружена і виснажлива симуляція вчить їх краще радити собі з жахами, яких вони можуть зазнати, якщо потраплять до полону чи піддаватимуться тортурам.

Декілька джерел мене поінформували, що у Військово-морському флоті на тренуваннях з допомогою нашого відео та сайту демонструють головний меседж Стенфордського в’язничного