Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Старший монах із храму Святого Вінчі продовжував завдавати точні удари кулаками. Він швидко створював імпульс у стопах. Посилював цю енергію, пропускаючи її далі через ноги та сідниці. Розворотом спини монах у жовтому підключав в удар свою масу, а через кісточки на кулаках вивільняв цю силу.

Породження Мари відлітали від ударів ченця далеко назад. Як-не-як, обличені в дітей демони важили разів у 7-ме, а то й у 8-ме менше за чемпіона Святого Вінчі.

Але удари старшого монаха майже не шкодили дрібним демонам, немов він перебував у страшному сні, де ти безпорадний перед своїми кошмарами.

Чемпіон із храму Святого Вінчі підняв якір із льоду і мляво махнув ним перед собою. Уламки Мари тільки вибухнули реготом, впиваючись безсиллям старшого ченця Вінчі. Можна було навіть почути похрюкування, що зливалося з їхнім сміхом.  

Після ще одного незграбного розмаху якорем, двоє дітей-демонів з різних боків стрибнули на монаха в жовтому. Вільною від якоря рукою, чемпіон Святого Вінчі врізав одному демоненяті по обличчю і моментально його вбив. Другому виродку дістався вже удар вщент, тильною частиною кулака. Цей порівняно легкий удар теж виявився смертельним.

Монах у жовтому скористався збентеженням решти босоногих демонів і з різким випадом скоротив дистанцію.

Не випускаючи зі своєї правої руки корабельний якір, лівою він по черзі зарядив ще трьом породженням Мари. Усі вони плазом звалилися на підлогу, судорожно дригаючи ногами й руками. Судоми скоро минули, і жоден із 5-ти дітей-демонів уже більше не ворушився.

Поки ватажок жовтих роб утримував у руці свій іржавий якір, навіть його ляпас міг стати фатальним для будь-якого породження Демона. Осколки Мари вивчили це правило найважчим шляхом.

Назад на правий фланг.   

Олег споглядав, як поодинокі осколки Мари безтурботно під'їдають плоть полеглих послідовників Праведного Слива.

Найближча дитина-демон голосно чавкала. Вона обгризала витатуйоване обличчя монаха в зеленій робі.  

Поганець відірвав мерцю вухо, щоб окремо ним посмакувати. Зрозуміло чому, адже йому його вухо хтось із монахів відстебнув раніше.

- Вони від'їдаються, - голосніше, ніж він сам того очікував, гаркнув Олег. - Відбити в них трупи! - наказував він німим монахам.

Дві дюжини списів стали в щільний ряд і почали з тупотом по льоду відтісняти поранених чудовиськ від їхнього бенкету. Поруч, своїм набитим оком сірий волоцюга Гуан шукав тих монахів-воїнів, хто ще не встиг випустити дух.

Під одним із багатьох полеглих послідовників Сліва підступно зачаїлося чергове породження Мари. Воно було на голову нижчим і порядком худішим за своїх сестер і братів.

У плечах йому бракувало м'язів, але кігті воно мало надзвичайно гострі.

У виїдених людських грудях воно чекало, коли в огляді його порожніх очних ямок опиняться спини фіолетових монахів-воїнів.

Стрій монахів Мари переступав через тіла послідовників Сліва, зосередившись на будь-якому русі попереду й по боках. І ось, дійшла черга зробити крок через тіло з "дитиною-сюрпризом" усередині. Демон-ліліпут тут же виповз з-під ребер, як виповзає рак-відлюдник із раковини, в якій йому стало тісно.

В одну мить троє списоносців склали свої голови, навіть не дізнавшись, що вони більше не живуть.

Тварюка, що їх погубила, задоволено облизувала свої пальці. Демон-ліліпут відчував різницю в смаку крові на своїх правій і лівій руках. Від початку прямого зіткнення в нього навіть з'явилися вподобання. Найбільше йому подобався смак монахів із другою групою крові. Байдуже який резус.

Олег повернувся назад і почав відганяти булавою виродка. Голова Хільді була більшою за цей уламок Мари, але Олег ніяк не міг поцілити по прудкому виплодку.

Фіолетові роби заговорили мовою жестів і тупоту. Навіть в умовах галасливої битви вони чудово "чули" одне одного, а їхні лаконічні рухи не давали простору для іносказань.

Бойові монахи Мари скооперувалися і відрізали всі шляхи відступу демону-ліліпуту.

Гиднюка спритно заповз під лежачого на його шляху мерця в зеленому вбранні. Він вірив, що фіолетові роби встигли загубити його з поля зору, і він зможе сховатися.

На жаль для демоненяти, цієї ночі місяць світив зрадницьки яскраво.

Олег вдарив точно по трупу послідовника Слива, під яким ховався хлопчик-демон. Уламки мертвого м'яса потрапили Олегу на взуття, а решта розлетілася по льоду.

Олег не помітив цього, але шматочок чужої шкіри прослизнув йому у взуття.

Навіть пошиті на тебе черевики слід добре зашнуровувати.

Олег відкинув убік розкурочений труп послідовника Праведного Слива і знайшов шибеника, який вигадав зараз гратися в хованки.

Тіло монаха в зеленій робі продовжував обіймати вже мертвий демон-ліліпут. Лише одним ударом у Олега вийшло прибити демоненя, який уявив себе невловимою мокрицею.

Чаша незримих терезів усе глибше схилялася на бік ченців-воїнів, і вороги людей це теж відчували. Питання часу, коли сотні фанатиків Сліва наздоженуть, а потім увіб'ють сталеве долото в пащу останнього осколка Мари.